Глава 4. Розваги в столиці

Глава 4. Розваги в столиці

Антананариву. 12 липня.

Ранок у столиці Мадагаскару видався сонячним і тихим. Ні вітру, ні хмаринки на небі. Тільки ясне сонце і тропічний аромат, що витав у повітрі.

Хлопці вийшли з хостелу сповнені енергії — як-не-як, перший день у новій країні. Данило вдихнув повними грудьми і сказав:

— Пропоную почати з парку атракціонів. Хто за?

— Я за! — вигукнула Ксюша. — Теж не проти, — кивнув Артем, перевіряючи заряд на телефоні. — Ну, тоді ходімо! — зрадів Данило.

Вони зупинили перехожого — літнього мадагаскарця з добрими очима. Артем дістав телефон, запустив перекладач і запитав, як дістатися до центру.

Той усміхнувся, набрав щось на екрані і передав Артему. Невдовзі компанія вже стояла біля автобусного терміналу, де за розкладом очікувався потрібний маршрут.

Поки чекали, жарти сипалися один за одним. Данило сипав анекдотами, Мілана сміялася, а Артем раптом сказав:

— Почав читати одну книгу на планшеті. Тільки вийшла, але яка крута. Називається «Похід в Прип’ять».

— Звучить моторошно, — сказала Ксюша. — Та навпаки, атмосферно. Автор — ніхто не відомий, але пише сильно.

— Може, і ти колись напишеш, — усміхнулася Мілана. — Будемо читати в літаках.

Автобус під’їхав через двадцять хвилин. Купили квитки і поїхали до парку розваг.

⸻

Місто за вікнами було шумне, живе. Місцеві торговці, яскраві вивіски, мотоциклісти — все здавалося зовсім іншим, ніби світ перевернувся.

Доїхавши, першим ділом попрямували до кас американських гірок. Черга невелика, але хвилювання — як перед стрибком з парашутом.

— Може, не треба? — пробурмотів Артем. — У мене ж серце… Він дістав таблетку, запив водою і все ж став у чергу разом з усіма.

Поїздка виявилася шаленою. Петлі, віражі, крик, вітер в обличчя. Сміх. Страх. Емоції зашкалювали. Після атракціону Артем сидів, віддихавшись, але на обличчі була усмішка.

— Це… того вартувало.

Потім пішли на колесо огляду — Данило захотів помилуватися видом зверху. Поки кабінки повільно піднімалися, Ксюша вела прямий ефір в Instagram:

— Хлопці, привіт! Ми на Мадагаскарі, ви тільки подивіться на це! — вона махнула камерою в бік океану. — Підписуйтесь і ставте лайк, — додала вона, підморгнувши.

⸻

Минуло три години. Втомлені, але задоволені, вирішили змінити темп — вирушити в національний музей. Артем знайшов розклад автобуса і повів усіх до станції. Добралися швидко, купили квитки і увійшли всередину.

Музей виявився справжнім скарбом. Артем зависав біля кожного стенду, клацав на планшеті, записував нотатки. Давні артефакти, маски, скелети рідкісних тварин — все зачаровувало.

— Це неймовірно… — шепотів він.

Данило і Мілана, помітно занудьгувавши, відійшли вбік. — Ходімо в магазин? Хочу чогось освіжаючого, — запропонував він. — Я не відмовлюся від чогось… прохолодного і з градусом, — усміхнулася Мілана.

Вони повернулися через двадцять хвилин з холодними напоями. Кожному — по баночці чогось смачного. Вийшли і стали чекати решту.

Ксюша вийшла першою, потім Артем, який ще довго не міг відірватися від експонатів.

⸻

На годиннику було вже пізно. День підходив до кінця, і потрібно було подумати про нічліг.

— Зараз щось знайдемо, — сказав Артем, дістаючи телефон.

Через кілька хвилин він показав решті екран: найближчий хостел у трьох кварталах звідси. Компанія рушила туди, базікаючи дорогою.

Хостел виявився простеньким, але затишним. Хлопці заселилися в один спільний номер з двома ліжками і матрацом на підлозі. Повечеряли за невеликим столом — сендвічі, чипси, вода. Проста їжа після довгого дня — як бенкет.

— Данилко, я з тобою, — сказала Ксюша, швидко зайнявши місце поруч. — А я, значить, на підлозі? — усміхнувся Артем, дістаючи ковдру. — Звикай, мандрівнику, — підморгнула Мілана, влаштовуючись на окремому ліжку.

Світло вимкнули. Кімната поринула в темряву, чутні були тільки далекі звуки вулиці.

Їм належав наступний день… який все змінить. Тропіки, океан і захід сонця

Прокинувся першим, як завжди, Артем. Решта ще мирно посапувала, а він уже сидів біля вікна, умившись і привівши себе в порядок. Закинувши ногу на ногу, він відкрив планшет і знову поринув у книгу, яку не міг відпустити з самого початку поїздки — «Похід в Прип’ять».

Тиша в кімнаті була особливою — ранкове місто за вікном тільки починало прокидатися.

— Уже з ранку свої книжки читаєш, — сонним голосом буркнув Данило, потягнувшись. — Хтось повинен підтримувати інтелект у компанії, — усміхнувся Артем, не відриваючи погляду від екрану.

Ксюша і Мілана теж прокинулися. Ксюша першою скочила з ліжка:

— Так-так! У нас за планом — тропіки і пляж. Годі прохолоджуватися, хлопці! — А хто буде збиратися годину, як завжди? — піддражнив Данило. — Я просто красиво збираюся, — усміхнулася Мілана, наносячи легкий макіяж.

Зібравши рюкзаки, компанія рушила в бік автобусної станції. Дорогою заглянули в невелику затишну кав’ярню. Замовили сніданок — у кожного своє: омлети, тости, каву, фрукти. Розмови за столом були невимушені, сміх лунав майже без зупинки.

⸻

На годиннику було майже 11:00, коли хлопці добралися до станції. Купили квитки і вже через годину прибули в справжні тропіки Мадагаскару.

Їх зустрів російськомовний гід, усміхнений і з легким акцентом.

— Ласкаво просимо в серце природи, друзі. Сьогодні ви побачите те, що не забудете ніколи.

Екскурсія почалася з прогулянки заростями, потім була човнова поїздка по одній з тропічних річок. Вода блищала на сонці, навколо чулися крики птахів і шум листя.

— Боже, як тут красиво… — шепотіла Ксюша, ведучи прямий ефір. — Це просто рай.

Мілана трохи страждала — комарі кусали її за відкриті ноги і плечі. — Чорт, треба було одягнутися інакше, — бурчала вона, відмахуючись.

Зате тварини вражали: жирафи, зебри, черепахи, слони, навіть леви на відстані. Усі фотографували, знімали відео і одразу викладали в соцмережі. Лайки летіли один за одним.