Глава 2. Скоро виліт

Глава 2. Скоро виліт

8 липня 2025 року.

Данило прокинувся з відчуттям, ніби вже йде до літака. За сніданком він не їв, а мріяв. У голові крутилися образи: пляжі, тропіки, дикі звірі, пригоди… Ще трохи — і мрія стане реальністю.

Він відкрив телефон, зайшов у Телеграм і створив групу: «Поїздка в Мадагаскар 🦎🌴»

Додав Ксюшу, Артема і Мілашу. За пару хвилин екран спалахнув першим повідомленням:

Ксюша: «Данилкооо, у мене є знайомий капітан корабля! Уявляєш? Він може з нами вийти навіть у відкритий океан 😍 І візьме зовсім небагато!»

Мілана: «О БОЖЕ це як у кіно!!!»

Артем: «Це безпечно взагалі? Ну гаразд, головне щоб не на плоті…»

Данило: «Це шикарно. Якщо вийде, підемо в океан як справжні першопрохідці 😎»

Ксюша: «Він казав, що зможе підкинути нас на один ВЕЛИЧЕЗНИЙ острів… Там немає туристів, чиста дика природа. І він знає, як туди дістатися»

Група оживилася. Переписка йшла весь день. Хлопці домовилися: – Спочатку погуляють по Антананариву — столиці Мадагаскару, – Потім відправляться на екскурсію в джунглі, – А потім — океан і острів, якщо капітан підтвердить маршрут.

Їх переповнювало нетерпіння.

⸻

10 липня.

Вечір перед польотом.

Четверо друзів зустрілися в центрі Києва — востаннє перед від’їздом. Легкий теплий вітер, неонові вивіски, вуличні музиканти — все було як завжди, і водночас — особливо.

Зайшли в Сільпо, взяли улюблені напої і влаштувалися на лавочці.

— Завтра вже… — видихнула Мілана. — Не віриться.

— Усе готово? — запитав Данило. — Квитки на 11 липня, виліт о 12:40. У мене вже валіза біля дверей стоїть.

— У мене теж, — підтвердила Ксюша, відпиваючи джин-тонік. — Залишилося виспатися… хоча навряд чи засну.

— Головне, не проспіть, — буркнув Артем, дивлячись на пляшку «Фанти» в руці. — У мене будильник на п’яту ранку.

— Усе буде круто, — сказав Данило. — Завтра о 12:00 зустрічаємося біля входу в аеропорт. Я всіх зберу. Погнали в пригоду!

— За Мадагаскар, — підняла пляшку Мілана з яблучним соком. — За відпустку мрії, — додала Ксюша.

— І за те, щоб ніхто не забув паспорт, — хмикнув Артем.

— Я вже двічі перевіряв, — розсміявся Данило.

Вони довго ще гуляли вечірнім містом, говорили, сміялися, будували плани. І хоча кожен з них уявляв цю поїздку по-своєму — жоден не здогадувався, що реальність виявиться куди більш дикою, ніж мрії.

Пізно вночі вони розійшлися по домівках. А в повітрі все ще витало відчуття, що життя ось-ось зміниться назавжди.