Сашко з Політехніки проти ТираноZавра. Глава 12

Глава 12,

в який починається війна

Сидячи в сутінках своєї базальтової цитаделі, він розклав перед собою шматки обпаленої броні тиранозавра, які йому вдалося підібрати на межі Пляжу під час останньої вилазки. Ці фрагменти кістки й шкіри були прошиті наскрізь чимось, що не належало до епохи гігантських папоротей. Сашко, чий розум за сімдесят два дні перетворився на досконалий аналітичний інструмент, подібний до тих, що описував Жюль Верн у своїх роздумах про силу людського генія, почав порівнювати побачене з тим, що він знав про військову техніку двадцять першого століття. Він бачив вибухи на Пляжі — це були не просто міни, це був почерк ПТУРів — протитанкових керованих ракет. В його уяві поставали образи радянських систем, таких як «Фагот» або «Метис», які стали символами багатьох конфліктів минулого століття.

Сашко почав методично аналізувати арсенал ворога. Радянський ПТУР 9К111 «Фагот», розроблений ще в сімдесятих роках, був шедевром інженерної думки свого часу. Його головною перевагою була напівавтоматична система наведення за лінією зору (SACLOS), де оператору потрібно було лише утримувати перехрестя прицілу на цілі, а комплекс сам передавав команди ракеті по тонкому дроту. Це була зброя неймовірної точності — на відстані до двох кілометрів ракета могла влучити у вікно будинку або в найвразливішу частину танка. Кумулятивна бойова частина пробивала до 400 міліметрів сталевої броні, що для тіла навіть найбільшого динозавра було рівнозначно розпеченому ножу в маслі. Але Сашко, як інженер-енергетик, бачив і слабкі місця цієї «досконалості». Дротове керування робило комплекс вразливим до перешкод у вигляді густої рослинності Мезозою; кожна гілка араукарії або стебло велетенської папороті могли обірвати зв’язок, перетворюючи смертоносну ракету на некеровану болванку.

Порівнюючи цей арсенал зі своїми каніфольними розробками, Сашко відчував холодну гордість людини, яка змушена творити з пилу. Його «Авіація Гніву» була антиподом високих технологій. Якщо радянський ПТУР вимагав дорогої електроніки, точного шліфування лінз наведення та складних гіроскопів, то його дрони-планери «Саламандра» базувалися на законах чистої аеродинаміки та хімічної енергії. Головною вадою ПТУРа була його одиничність та вартість. Ворог мав обмежений запас ракет, кожна з яких була на вагу золота. Сашко ж планував створити рой. У цій ситуації він згадав роздуми Джека Лондона про те, що в боротьбі зі стихією або переважаючим ворогом виживає не той, хто має найгостріший клинок, а той, чия воля здатна породити масовість, проти якої безсилий будь-який індивідуальний талант.

Математика війни на острові-овалі була невблаганною. Сашко почав розраховувати необхідну щільність покриття цілі для своєї майбутньої атаки. Він припустив, що ворожий табір займає площу приблизно 100 на 100 метрів — тобто 10 000. Радянський ПТУР «Метис» або «Фагот» міг знищити точкову ціль, але він був неефективним проти розосередженого противника. Сашко ж ставив перед собою інше завдання — тотальне випалювання площі. Він знав, що ефективний радіус ураження його одного термітно-піроксилінового заряду становить приблизно 3 метри, що дає площу ураження 28 метрів квадратних. Щоб гарантовано покрити кожну п'ядь ворожого табору, з урахуванням перекриття зон ураження, йому знадобилася б неймовірна кількість влучань.

— Якщо площа табору 10 000— шепотів він, виводячи цифри на базальтовій плиті, — а один дрон покриває 28, то теоретично мені потрібно близько 360 прямих влучань. Але авіація ніколи не працює зі стовідсотковою точністю.

Сашко ввів у свої розрахунки коефіцієнт розсіювання. В історії артилерії та авіації, від перших бомбардувань у Великій війні до сучасних конфліктів, існувало поняття «кругового імовірного відхилення». Для його примітивних планерів, що залежали від примх мезозойських вітрів, точність була низькою. Він припустив, що лише один із десяти дронів влучить у периметр табору. Отже, для гарантованого знищення бази окупанта йому потрібно було запустити в повітря не менше 3600 апаратів. Це був масштаб індустріального виробництва, який би здивував навіть Сайруса Сміта. Сашко розумів, що це була війна виснаження ресурсів проти технологічної витонченості. Один ПТУР ворога міг збити один його планер, але він не міг збити небо, заповнене тисячами каніфольних крил.

У цьому порівнянні крилася головна слабкість радянської зброї в умовах острова. Вона була створена для «великої війни» на рівнинах Європи, де є заводи, логістика та запчастини. Тут же, за Екраном, вона ставала реліктом минулого, що поступово втрачав свою силу з кожним випущеним снарядом. Сашкова ж зброя була частиною самого острова. Його каніфоль, його базальтове волокно, його метеоритне залізо були невичерпними, поки світило сонце Мезозою. Він згадав, як у 1973 році під час війни Судного дня єгипетські піхотинці за допомогою перших «Малюток» палили ізраїльські танки, доводячи, що дешева ракета може змінити правила гри. Сашко ж хотів довести, що ще дешевша паперово-каніфольна конструкція може обнулити перевагу ПТУРів.

Окрім математики площ, Сашко думав про психологію. Радянські ПТУРи мали характерний звук старту та польоту — низькочастотний рев ракетного двигуна, який сіяв паніку серед танкістів. Його ж дрони мали атакувати в абсолютній тиші, планучи з висоти хребта. Це була тактика «тихої смерті», подібна до того, як діють сови в нічному лісі. Він аналізував вагу бойової частини: «Метис» ніс близько 2,5 кг вибухівки, його ж дрон — лише 300-500 грамів. Але його заряд був комбінованим: терміт не вибухав, він пропалював. В умовах табору, де багато палива, наметів та боєприпасів, терміт був набагато небезпечнішим за короткий вибух тротилу.

Весь вечір Сашко присвятив моделюванню «кривої насичення». Він зрозумів, що його стратегія — це стратегія «насекомих». Поодинці вони безсилі, але хмара сарани з’їдає врожай за лічені хвилини. Він вирахував, що якщо він зможе запускати по 100 дронів кожні пів години, то за один світловий день він випустить понад 1500 одиниць. Це створить таку щільність вогню, при якій жодна система наведення ворога не впорається з цілевказуванням.