Сашко з Політехніки проти ТираноZавра. Глава 10

Глава 10,

в якій прадавній ящур - це не саме неприємне...

Ранок п’ятдесят шостого дня не просто прийшов — він увірвався в черепну коробку Сашка розпеченим ломом. Перше, що він відчув, було не світло, а звук. Низький, вібруючий гуркіт, який пройшов крізь базальтову основу плато, піднявся вгору по ніжках його ліжка і вдарив у хребет. Це не був грім небесний. Це був звук детонації — короткий, сухий і страшно знайомий кожному українцю двадцять першого століття.

Сашко спробував розплющити очі, але повіки здавалися заклеєними густим скипідарним варом. У роті панував присмак іржавого заліза та перегорілого спирту. Вчорашній тріумф, яєчний лікер, приготований під лінзою Лавуазьє, та ейфорія від піднятого прапора тепер здавалися вершиною дитячої безвідповідальності. «Ідіот», — прохрипів він, намагаючись сісти. Голова вибухнула мільйоном гострих скляних уламків. Це було вже вдруге. Вдруге він дозволив собі розслабитися, вдруге алкоголь став анестезією для його пильності. У світі, де кожен кущ може приховувати смерть, він вирішив влаштувати свято.

Черговий вибух, набагато ближчий, змусив підлогу буквально підскочити. Цього разу звук супроводжувався характерним «швирчанням» розпечених осколків, що врізалися в камінь десь неподалік. Сашко скотився з ліжка, відчуваючи, як шлунок робить болісний кульбіт. «Лабораторія! Мої запаси!» — ця думка пронизала його, наче електричний розряд, миттєво спалюючи залишки хмільного туману. Він гарячково згадував, де залишив реторти з азотною кислотою і чи не перегрілася на ранковому сонці ємність із піроксиліном.

Вискочивши з кузні на пекуче світло, він зажмурився від болю. Але його Star Laboratory була цілою. Скляні прилади мирно блищали, сонячна плавильня стояла на своєму місці, а запаси палива були надійно прикриті базальтовими плитами в тіні. Повітря навколо було чистим від диму. Сашко застиг, намагаючись вхопитися за реальність. Якщо не тут, то де?

І тоді він почув Його. Ревун Тиранозавра. Але це не був той владний, територіальний крик, до якого Сашко звик за ці тижні. Це був звук абсолютної, первісної агонії. Так кричить жива істота, коли її плоть розривають на частини не ікла, а розпечений метал. Крик обірвався на такій високій, неприродній ноті, що Сашкові здалося, ніби у нього лопнули барабанні перетинки. Настала тиша. Така густа і липка, що її, здавалося, можна було мацати руками.

Він стояв посеред своєї кузні, важко дихаючи, і дивився на свої руки, що тремтіли. Це було не просто похмілля. Це був страх, який він так старанно випалював із себе всі ці дні. Хтось інший. Хтось, хто не просто виживає, а має силу нищити вершину харчового ланцюга Мезозою за лічені секунди. Сашко згадав свої ракети — примітивні керамічні трубки з піроксиліном. Те, що він почув унизу, було зброєю зовсім іншого порядку. Це була серія чітких, професійних фугасних підривів.

Він підійшов до столу, схопив свою скляну лінзу і ніж. Його рухи стали механічними. Мозок, очищений шоком, почав працювати в режимі бойового комп’ютера, але десь глибоко всередині вила поранена гордість. Він малював прапор. Він пив лікер. Він святкував свою «перемогу» над каменем і склом, поки справжній ворог, можливо, спостерігав за ним крізь перехрестя прицілу.

— Ти знову заснув на посту, Саня, — прошепотів він, і цей шепіт здався йому гучнішим за вибухи. — Ти знову повірив, що цей світ належить тобі лише тому, що ти навчився варити скло.

Він подивився на сонце. Воно було таким же байдужим, як і мільйони років тому. Мезозой не змінився. Змінився склад учасників. Сашко почав повільно рухатися до краю плато, притискаючись до скель, використовуючи кожну тінь, кожну виїмку. Його тіло, попри отруєння етанолом, відгукнулося на викид адреналіну. М’язи напружилися, почуття загострилися до межі. Він мав побачити, що сталося на Пляжі. Він мав зрозуміти, хто вбив його особистого бога-охоронця, який, сам того не знаючи, тримав цей берег у рівновазі.

Крок за кроком, тамуючи подих, Сашко наближався до того місця, де вчора він залишив синьо-жовтий слід на тілі вічності. Кожен шелест папороті здавався йому звуком взводу затвора. Кожна тінь хмари — силуетом літака. Він зрозумів, що найбільша загроза в Мезозої — це не хижак довжиною в дванадцять метрів. Найбільша загроза — це істота, яка вміє ненавидіти за розкладом і вбивати на відстані.

Коли він нарешті досяг краю і заглянув у безодню, серце його пропустило удар. Повітря над пляжем було насичене солодкуватим запахом паленого м’яса та гострим, хімічним смородом тротилу. Це не був запах його піроксиліну. Це був запах сучасної війни. Сашко відчув, як холодна хвиля розуміння накриває його: він більше не на безлюдному острові. Він на передовій, де немає окопів, але вже є перші жертви.

***

Сашко повз по самому краю скелі, ігноруючи те, як гострий базальт роздирає йому коліна та долоні. Біль був корисним — він тримав його в реальності, не даючи свідомості знову зануритися в туман похмільного каяття. Коли він нарешті зміг зазирнути вниз, на Пляж, його подих зупинився. Сцена, що відкрилася під ним, була настільки жорстокою і неприродною для цього доісторичного ландшафту, що мозок на мить відмовився приймати побачене.

Тиранозавр — цей величний, жахливий володар, який був для Сашка втіленням самої стихії Мезозою, — лежав нерухомо. Його велетенське тіло було розпластане на піску, наче викинутий штормом кит, але понівечене з витонченою, суто людською жорстокістю. Масивні задні лапи, здатні одним кроком долати метри, були буквально відірвані в районі колінних суглобів. Кістки, білі та гострі, стирчали з місива обвугленої плоті. Навколо тіла на вологому піску розійшлися два глибоких кратери — ідеальні воронки від направлених вибухів.

Сашко дістав свій монокуляр. Руки тремтіли, але він змусив себе сфокусуватися. Те, що він бачив, не мало нічого спільного з його саморобним піроксиліном. Його «білий сніг» давав об'ємний, відносно повільний вибух із великою кількістю газів. Тут же працювала бризантна речовина високої потужності. Осколки скель навколо були посічені дрібним, рівномірним шрапнельним слідом. Повітря досі тремтіло від марева, а пісок у воронках оплавився, перетворившись на чорне скло.