Таємничий острів 2.0. Глава 5

Глава 5,

в якій керамічні Големи перетворюються на лабораторне обладнання, а Сашко усвідомлює, що вода — це не лише життя, а й перший крок до стерильності. Енергетична щільність живиці та підсочка мезозойських араукарій. Створення першої реторти та роздуми про те, чому справжня нафта — це не те, що в землі, а те, що в голові.

Ранок п’ятого дня почався не з тривоги, а з очікування. Сашко прокинувся ще до сходу сонця, коли над Дніпром ще стояв густий, молочний туман, що приховував обриси протилежного берега — тієї далекої та небезпечної Москалії. Його піч на Кременчуці вже не палахкотіла яскравим полум’ям, а лише ледь помітно дихала густим, затишним жаром. Каміння купола, обмазане блакитною глиною, за ніч встигло вкритися мереживом дрібних тріщин від температурного розширення, але конструкція вистояла.

Сашко підійшов до печі з почуттям, яке зазвичай відчуває інженер під час пусконалагоджувальних робіт на новому об’єкті. Це був момент істини для його «Големів». Він обережно, використовуючи лопату як важіль, відсунув верхню кам’яну плиту. Хвиля сухого, гарячого повітря вдарила в обличчя, приносячи з собою специфічний запах обпаленої землі та вигорілої лози.

Він дістав перший, найменший горщик. Глина змінила колір: з блідо-блакитної вона перетворилася на насичену, теракотово-червону з металевим відблиском. Сашко легенько клацнув по стінці нігтем. Пролунав чистий, високий звук — звук справжньої кераміки. Це означало, що всередині матеріалу відбулася повна дегідратація, і молекулярна структура глини перетворилася на твердий мінеральний скелет.

— Ти живий, — прошепотів він, притискаючи теплий горщик до долоні. — Ти більше не багнюка. Ти — камінь.

Але справжнє випробування було попереду. Сашко вирушив до свого арика, де все ще дзюрчав струмок, відведений від скель. Він набрав повний горщик води. Його серце на мить завмерло: чи не почне глина «плакати», чи не розм’якне? Але кераміка тримала. Вода залишалася всередині, лише стінки ледь помітно потемніли від капілярного насичення. Це було прийнятно.

Він розвів невелике багаття біля печі і поставив горщик на розпечене каміння. Тепер почалася фізика теплообміну. Сашко спостерігав, як на стінках з’являються перші бульбашки — дегазація розчиненого повітря. Потім вода почала «співати», і нарешті, бурхливе кипіння розірвало поверхню.

Це був не просто кип'яток. Для Сашка це була перша перемога над мікросвітом. У тропічному кліматі Мезозою, де кожна калюжа кишіла найпростішими організмами, бактеріями та личинками паразитів, сира вода була біологічною зброєю уповільненої дії. Кип’ятіння було його першим актом дезінфекції, його внеском у стабільність власної «біо-машини».

Він чекав, поки вода охолоне до прийнятної температури. Коли він нарешті зробив перший ковток, він відчув не просто смак води, а смак безпеки. Вода пахла димом і трохи глиною, але вона була чистою. Сашко відчував, як тепло розливається по стравоходу, заспокоюючи залишки запалення в шлунку.

— Стерильність — це розкіш, яку ми в 2026 році сприймали як належне, — міркував він, дивлячись на пару, що здіймалася над горщиком. — Ми забули, що дезінфекція води врятувала більше життів, ніж усі антибіотики світу разом узяті. Це перший крок до медицини. Маючи кип’яток, я можу обробляти рани, я можу готувати відвари, я можу екстрагувати корисні речовини.

Він замислився над психологічним аспектом цього моменту. Людина, яка має доступ до чистої води, перестає бути загнаною твариною. У неї з’являється час для рефлексії. Тепер, коли базова потреба в безпечному питті була задоволена, його розум знову почав працювати в режимі енергетичного аналізу.

Сашко подивився на великий горщик, що все ще остигав у печі. Це була його майбутня реторта. Попереду був наступний етап — перехід від примітивної кулінарії до хімічного синтезу. Він знав, що цей острів багатий не тільки на воду та глину, а й на складні вуглеводні, заперті в стовбурах велетенських дерев.

Його 103 кілограми (хоча він відчував, що ця цифра вже почала стрімко зменшуватися) тепер рухалися з легкістю, яку дає впевненість у завтрашньому дні. Перша склянка чистої води на острові стала для нього символом того, що територія стає керованою. Він витер губи рукавом залишків сорочки і подивився на ліс араукарій. Там, під корою цих гігантів, чекала його «біо-нафта».

— Ну що, — сказав він, звертаючись до другого Голема. — Час зайнятися нафтохімією. Давай подивимося, скільки енергії ми зможемо вичавити з цієї мезозойської живиці.

Він відчував, як азарт дослідника знову розганяє кров. П’ятий день обіцяв стати днем великого перегону.

***

Сонце піднялося вище, пробиваючи своїми променями щільний вологий завіс туману. Сашко, тримаючи свій перший керамічний кухоль, наповнений чистою водою, рушив углиб лісу. Його шлях лежав до сектору, який він ще в перший день позначив як потенційне джерело палива. Це був ліс гігантів, де панували араукарії — дерева, що здавалися прибульцями з іншої планети. Їхні стовбури, вкриті жорсткою, лускатою корою, здіймалися на десятки метрів угору, закінчуючись дивними парасолькоподібними кронами.

Для звичайного мандрівника це був просто ліс. Для Сашка, як експерта з енергетики, це було гігантське сховище вуглеводнів. Він йшов повільно, придивляючись до кожного стовбура. Його погляд шукав не просто деревину, а живицю — ту саму липку, ароматну субстанцію, яку хвойні дерева виділяли протягом мільйонів років для захисту від шкідників та загоєння ран.

— Живиця — це, фактично, нафта, яка ще не встигла зануритися в землю і пройти через мільйони років тиску та температури, — міркував Сашко, торкаючись грубої кори велетенського дерева. — Хімічно це складна суміш дитерпенів та монотерпенів. Якщо нафта — CnH2n+2 у різних варіаціях, то смола — це концентрована енергія сонця, запакована в органічні кільця. Питома теплота згоряння живиці сягає 35-38 МДж/кг. Це майже рівень дизельного палива.