Таємничий острів 2.0. Глава 4

Глава 4,

в якій доводиться, що відсутність гончарного круга не є проблемою для того, хто вміє плести кошики, а шлях від глини до літаків починається з брудних ніг. Блакитна кров острова та геологічні загадки. Чому рабство програє термодинаміці. Астрономія весни: гномон Чигирина та таємниця рівнодення. Викрадення вогню за допомогою бавовни та лопати. Перший Голем у печі Кременчука.

Ранок четвертого дня зустрів Сашка не просто світлом, а гострою, майже фізичною потребою впорядкувати хаос навколишнього світу. Його внутрішній метроном, збитий нічними подіями, вимагав стабільного ритму. Кожна клітина його міцного тіла, загартованого не лише кабінетною роботою, а й реальними практиками на складних об'єктах, тепер працювала на межі. Він сидів на порозі свого тимчасового навісу, дивлячись на власні руки — широкі долоні інженера, які за ці кілька днів встигли забути про м'якість клавіатури, натомість вивчивши шорсткість базальту та опір ліан.

Сашко розумів, що його попередня ідея про швидке створення гончарного круга була не просто амбітною, вона була технологічно безграмотною для його теперішнього стану. Гончарний круг — це вершина примітивної механіки, він вимагає ідеальної центровки, стабільної осі та, щонайменше, підшипників. Навіть якщо використати як підшипники гладку річкову гальку, тертя в такому вузлі було б колосальним, а втрати енергії — неприпустимими.

— Ти хотів ідеальної механіки, Саня? — Сашко гірко посміхнувся власним амбіціям, розтираючи затерплі суглоби. — Але в тебе немає навіть тарілки, щоб покласти туди запечене яйце. Твій ККД як споживача зараз нульовий, бо ти не можеш навіть закип'ятити воду.

Він згадав історію кераміки — цього першого великого кроку людства до справжньої цивілізації. До того, як з’явилася вісь і обертання, існували тисячоліття «кошикового» методу. Японська культура Джьомон або перші поселенці Близького Сходу не чекали на винахід осі; вони використовували композитну логіку, яка за своєю суттю була набагато складнішою і прогресивнішою за просте формування грудки глини.

— Плетіння кошика — це і є перше аддитивне виробництво на базі композитного каркаса, — пробурмотів Сашко, дістаючи ніж. — Я не буду ліпити форму з нуля, сподіваючись на сили зчеплення мокрої маси. Я створю арматуру.

Він вирушив до прибережної смуги, де ріс густий чагарник із довгими, неймовірно гнучкими пагонами. Ніж із високовуглецевої сталі входив у деревину, як у масло, залишаючи ідеально рівні зрізи. Сашко відчував структуру дерева, його здатність гнутися без зламу — це була перша ознака якості. З точки зору опору матеріалів, ці прути були ідеальними елементами, що працюють на розтягнення.

Він почав плести, і цей процес захопив його цілком. Це було не просто ремесло, це був розрахунок структурної цілісності. Кожен прут лози ставав частиною сітки, яка повинна була розподіляти тиск майбутньої глиняної маси. Сашко використовував класичну техніку радіального плетіння: основа - жорсткі, товсті пагони, що формували «скелет» конструкції. Уток, плетиво: тонкі, максимально еластичні прути, що з’єднували стояки в єдину мережу.

Сашко замислився над фізикою цього процесу. Глина сама по собі чудово працює на стиснення, але вона надзвичайно крихка при деформаціях розтягу. Лоза ж — навпаки. Поєднуючи їх, він створював матеріал, де напруження розподілялися згідно з модулем Юнга кожного компонента. Математично це можна описати через закон суміші для напружень у композиті:

— Від цього кошика до фюзеляжів сучасних літаків — шлях коротший, ніж здається, — Сашко впевнено переплітав прути, відчуваючи, як пальці німіють від напруги. — Ми просто замінили лозу на вуглецеве волокно, а глину — на епоксидну смолу. Але принцип армування м’якої, пластичної матриці жорстким, міцним на розрив каркасом залишився незмінним. Композити — це не майбутнє, це наше найдавніше минуле, до якого я зараз повертаюся з поклоном.

Він сплів три кошики різного діаметру. Це була виснажлива праця, що вимагала не тільки сили, а й просторової уяви. Найменший кошик, розміром із великий кухоль, мав стати його першим лабораторним посудом. Другий, ширший, — горщиком для приготування їжі. А третій, масивний і грубий, — основою для майбутньої печі.

Дивлячись на них, Сашко відчув дивний спокій. Створення форми з хаосу природи було найкращим психологічним захистом. Він більше не був випадковим пасажиром, він став суб’єктом, що змінює реальність. Кожна зазубрина на лозі, кожен вузол був свідченням його присутності. Психоаналіз нічної паніки відступив перед задоволенням від добре виконаної механічної роботи.

— Ну що, — Сашко підняв над головою найменший кошик, крізь який пробивалося яскраве сонце. — Каркас готовий. Тепер нам потрібна плоть. Нам потрібна та сама блакитна кров цього острова, яку я бачив біля водоспаду.

Він закинув кошики на плече. Його шлях тепер лежав до «Чигирина», де геологія острова підготувала йому черговий виклик і черговий подарунок. Ноги Сашка впевнено карбували кроки по землі, яка з кожним часом ставала для нього все менш ворожою і все більш сировинною.

***

Шлях до Чигирина пролягав крізь густі зарослі папороті, які після вчорашньої зливи піднялися майже до плечей Сашка. Вологість була такою високою, що повітря здавалося матеріальним, наче він продирався крізь невидимий теплий кисіль. Кошики на плечі погойдувалися в такт його крокам, і Сашко відчував, як м’язи спини та ніг наливаються приємною важкістю. Фізична праця на свіжому повітрі почала змінювати його не тільки зсередини, а й ззовні: рухи стали більш економними, погляд — зосередженим на деталях рельєфу, які раніше здалися б йому просто частиною пейзажу.

Дійшовши до розмитого схилу, Сашко опустився на коліна. Перед ним відкривався величний зріз земної кори — те, що геологи називають «оголенням». Під тонким шаром лісового перегною, що накопичувався тут століттями, залягав масивний, чистий пласт блакитної глини. Вона виглядала як застигле, затуркане часом небо. Сашко відколупнув ножем великий шматок і розтер його між пальцями. Глина була масною, щільною і неймовірно пластичною.