Сашко з Політехніки проти ТираноZавра. Глава 3

Глава 3,

в якій розповідається, як швидко побудувати будинок завдяки ножеві, лопаті та рівню землі. Сонячна обсерваторія та перші ознаки біологічної кризи.

Ранок після великої зливи зустрів Сашка вологою парною тишею. Острів парував, як гігантський радіатор, що скидає зайву теплову напругу. Сашко стояв на терасі біля свого «Кременчука», дивлячись на те, як бурхливі потоки води в ущелині поступово перетворюються на звичайний Дніпро. Вчорашній урок географії вкарбувався в пам’ять краще за будь-який підручник: у природі немає «просто гарних місць», є тільки безпечні або небезпечні зони експлуатації.

— Отже, проект «Житло 1.0», — Сашко взяв лопату і ввіткнув її в землю, намічаючи план дій. — Будинок — це не просто дах. Це оболонка теплової машини під назвою «людина». І якщо ця оболонка буде неефективною, я витрачатиму весь свій ККД на обігрів або охолодження власної тушки.

Перше питання було стратегічним: де? Будувати на пляжі — самогубство (припливи та вітер). В глибині джунглів — небезпечно (немає огляду, вологість, комахи). На вершині — занадто великі енерговитрати на логістику води та їжі.

— Мені потрібне місце з ідеальним балансом, — міркував Сашко. — Високо над рівнем паводку, але близько до Дніпра. Захищене від вітру, але з хорошою вентиляцією.

Він обрав плато на невеликому підвищенні, прямо під захистом вертикальної базальтової скелі, яку він вчора намітив як майбутню лабораторію. Це був ідеальний вибір з точки зору архітектурної теплотехніки. Скеля на заході створювала природний тепловий екран: вона закриватиме будинок від палючого пополудневого сонця, коли температура сягає піку, але при цьому сама скеля за день накопичуватиме тепло (працюючи як масивний тепловий акумулятор), щоб віддавати його вночі, коли стає вогко і холодно.

— Сонячна експозиція — це мій безкоштовний енергоресурс, — Сашко почав розмічати периметр лопатою. — Вікна, а точніше отвори, мають дивитися на схід та південний схід. Ранкове сонце — це найкращий антисептик і найдешевший спосіб просушити житло після нічної вологості. У полудень же скеля кине тінь, і я зможу працювати в лабораторії, не перегріваючи процесор у голові.

Його клограми зараз працювали як важкий каток. Розмічаючи майданчик, він просто витоптував рослинність, відчуваючи кожним кроком щільність ґрунту. Зріст дозволяв  йому легко діставати до нижніх гілок навколишніх дерев, які він планував використати як опори.

— Тепер про захист, — продовжував він, працюючи ножем. — Від чого я ховаюся? Від холоду? Ні, тут не Сибір. Головний ворог — вода і перегрів. Будинок повинен «дихати». Вентиляція — це контроль вологості. Якщо я зроблю глуху коробку, я зацвіту разом із цим мохом за тиждень.

Сашко почав копати ями під кутові стовпи. Його ніж, виготовлений із чудової сталі, легко обрізав товсті ліани, які він планував використовувати замість мотузок. Лопата входила в вулканічний ґрунт, як у масло.

Він працював системно. Він не просто будував халабуду — він створював «тепловий контур». Навіс біля скелі мав стати першою чергою. Скеля — задня стіна (термічна маса). Дах із нахилом від скелі — щоб вода під час злив відводилася подалі від фундаменту.

— Рівень землі — це моя нульова відмітка, — Сашко примружився, перевіряючи горизонт «на око». — Будинок має бути піднятий над землею. Повітряний прошарок знизу — це найкращий ізолятор від вологи та плазунів.

Він уже бачив цю структуру в деталях: легкий каркас, піднятий на палях, стіни з переплетених гілок, обмазаних тією самою сірою глиною, яку він знайшов біля водоспаду. Глина стане його бетоном.

Але одна думка не давала йому спокою. Ефективність системи залежить від вхідних параметрів. А найголовніший параметр він досі не знав.

— Яка зараз пора року? — запитав він у порожнечі. — Якщо зараз весна — у мене є час. Якщо осінь — попереду сезон дощів, який змиє всі мої плани. Мені потрібна дата. Мені потрібна точка відліку в часі, так само як я знайшов точку відліку в просторі.

Він подивився на сонце. Воно висіло високо, безжальне і анонімне. Щоб приручити цей острів, Сашкові треба було приручити час. А для цього йому потрібна була не тільки лопата, а й астрономія.

***

Сонце на цьому острові було не просто джерелом світла, воно було головним енергетичним реактором, що визначав усі умови експлуатації системи «Сашко». Але щоб зрозуміти, як цей реактор поводитиметься завтра, треба було вирахувати його поточний режим.

— Сміт і Пенкроф вимірювали висоту Сонця, щоб дізнатися координати, — Сашко розчищав лопатою невелику галявину на плато, прямо перед входом у свою майбутню скельну лабораторію. — Мені ж зараз важливіше дізнатися вектор руху пір року. Якщо я на порозі зими (якою б вона тут не була), мені треба утеплювати контур. Якщо це літо — готуватися до ще більшої сонячної радіації та засухи.

Він обрав ідеально пласку ділянку землі. Для інженера «рівень землі» — це не просто фраза, це точка відліку. Використовуючи лопату як імпровізований рівень (наливаючи трохи води на її пласку поверхню), Сашко вирівняв майданчик діаметром близько трьох метрів. Це мала бути його Сонячна обсерваторія, яку він подумки назвав Чигирином — на честь славної гетьманської столиці, місця, де приймалися доленосні рішення.

У самому центрі кола він вбив вертикальну жердину — гномон. Це був найдавніший і найточніший астрономічний інструмент. Сашко ретельно заточив її ножем, зробивши верхівку гострою, як голка, щоб тінь була максимально чіткою.

— Тепер трохи математики, — Сашко присів на карачки, малюючи уламком кременю на сухому ґрунті. — Висота Сонця у верхній кульмінації, тобто о полудні, визначається за формулою:

h_max = 90 градусів - phi + delta

де phi— моя широта, а delta — схилення Сонця, яке залежить від пори року. Оскільки я не знаю ні широти, ні схилення, мені потрібно зафіксувати динаміку. Якщо тінь о полудні завтра стане довшою — Сонце "падає", йде зима. Якщо коротшою — ми рухаємося до літнього сонцестояння.