Глава 6: Вибір між світлом і тінню

Глава 6: Вибір між світлом і тінню

Туман поступово стихає, але атмосфера лісу не змінюється. Сергій і Марина йшли через порожній ліс, кожен крок відлунював в безмовній темряві. Їхні тіні лягали на землю, наче намагаючись сховатися в темряві, що загрожувала поглинути їх. Ліс, який ще кілька годин тому здавався непривітним, тепер здавався набагато небезпечнішим. Це було місце, де не було нічого, окрім забутих душ і ехо власних страхів.

Марина йшла мовчки, її обличчя було виразним, але серйозним, як і раніше. Вона здавалася частиною цього лісу, її погляд був зосереджений, ніби вона вже давно знала, що їй доведеться пережити. Сергій помітив, як її рухи стали менш впевненими, коли вони наближалися до чергової гущавини. Ліс ніби відповідав на їхню присутність, змінюючи свою структуру, наче живий організм, який намагається втримати їх у своїх обіймах.

— Ти добре? — запитав Сергій, намагаючись привернути увагу Марини.

Вона повільно повернула голову, але не відповіла одразу. Її погляд був зосереджений на горизонті, де туман починав знову ставати густішим.

— Так, — сказала вона, ледве чутно. — Просто... я починаю пам'ятати більше. І те, що я пам'ятаю, не дає мені спокою.

Сергій підняв брови, зупиняючись на місці.

— Що ти маєш на увазі? Що ти пам'ятаєш?

Марина сповільнила крок і зупинилася, злегка схиливши голову, ніби намагаючись розібратися в своїх думках.

— Я була тут раніше. Точно так само, як і ти. Всі ми потрапляємо сюди з якоїсь причини. Я пам'ятаю, як це було: страх, і біль, і відчай, коли ми потрапили в цей ліс... Як ми намагалися вибратися, але кожен крок повертав нас назад, і ми не могли зрозуміти, чому. Всі намагаються втекти... але цей ліс не дає піти тим, хто боїться.

Сергій нахмурився. Слова Марини звучали як відгомін його власних думок. Вони розмовляли не тільки про ліс, а й про себе — про їхній шлях, їхню боротьбу з тими демонами, що сиділи в їхній свідомості.

— Я не знаю, чому я тут, — сказав він тихо, вдивляючись у далечінь. — Може, це не просто ліс. Може, це місце, де ми мусимо зустріти своїх страхів, інакше не виберемося.

Марина подивилася на нього, і в її погляді з'явилося розуміння.

— Я так і думала. Цей ліс... він не просто ловить нас, він показує нам те, чого ми найбільше боїмося. І ми маємо або зіткнутися з цим, або залишитися назавжди. Це як спроба зламати ланцюг... щось, що тримає нас у полоні.

Сергій відчув, як холод пронизує його тіло. Всі ці думки набували реальної ваги. Кожен його страх, кожен невирішений конфлікт із самим собою тепер став немовби фізичним. Ліс був його випробуванням. І, здається, тепер Марина теж була частиною цього процесу — як відображення його власних боротьб.

— Що ми повинні робити? — запитав він, відчуваючи, що відповідь не буде легкою.

Марина не одразу відповіла. Вона подивилася на нього, а потім на землю, як ніби шукаючи щось важливе в темряві лісу.

— Ти повинен вирішити. Ти повинен зрозуміти, що ліс — це не лише фізичне місце. Це частина тебе, частина твоїх переживань, твоїх помилок, твоїх втрат і твоїх страхів. Якщо ти зможеш подолати свої страхи, ти зможеш покинути це місце.

Сергій поглянув на Марину і відчув, як в його душі нарешті з’являється промінь світла. Всі ці розмови, всі ці випробування, що його переслідували в лісі, тепер почали здаватися йому чимось більше ніж просто кошмарами. Це була реальна боротьба з тим, що йому не давало спокою.

— Я не можу зробити це один, — сказав він, поглянувши на неї. — Я не знаю, чи зможу я... сам.

Марина посміхнулася, хоча її посмішка була сумною.

— Ти не один, Сергію. І я теж. Ліс, мабуть, змушує нас бачити одне одного такими, якими ми є насправді.

Вони йшли далі, і хоча туман не змінювався, його присутність вже не була такою гнітючою. Між ними і лісом виникла якась дивна гармонія, як два, що йдуть разом, щоб подолати те, що їх мучить.

Раптом вони натрапили на відкриту галявину, де не було дерев. Вітер тут був сильніший, і хоча небо все ще було важким, здавалося, що на горизонті з'являється якийсь вихід. Це було місце, яке вони шукали, але щось у ньому було дивним.

Сергій відчув, як починають змінюватися його думки. Він стояв на межі вибору — пройти далі або залишити все позаду. Туман розсіювався, і він зрозумів, що не тільки ліс був його ворогом. Це були його внутрішні страхи, які і стали причиною його зупинки. І якщо він не зможе подолати їх, він залишиться тут навічно.

— Ти готовий? — запитала Марина, стоячи поруч.

Сергій подивився на неї. Її погляд був спокійним, але в ньому був відблиск внутрішньої сили. Вона також проходила через цей шлях, через власні випробування. Але вона не боялася більше.

Він зробив глибокий вдих і кивнув.

— Так. Я готовий.

І вони пішли вперед, у світло, яке невідомо звідки з'явилося. Ліс залишився позаду, а з ним залишилися й страхи, які тепер стали лише спогадами, які не мали сили їх зупинити.