Глава 4: Коло повернення

Глава 4: Коло повернення

Сергій не міг позбутися відчуття, що щось пішло не так. Він їхав порожньою дорогою, а символ на долоні пульсував теплом, немов нагадував про той дивний ліс, який він залишив позаду. Небо над ним було ясним, але навіть під час їзди він іноді ловив у дзеркалі заднього виду тіні, які ніби рухалися слідом за ним.

Машина мчала вперед, але дорога виглядала так, ніби повторюється. Ті ж самі повороти, ті ж самі дерева, і навіть знак із назвою села, який він бачив кілька кілометрів тому. Сергій зупинився, вийшов із машини і почав оглядати місцевість.

"Це неможливо", — сказав він собі, дивлячись на знак. На ньому було написано: "Село Криничне. Населення: 234". Він точно бачив його раніше.

Сергій сів у машину і вирішив їхати ще швидше, сподіваючись знайти новий орієнтир. Але через кілька хвилин дорога знову привела його до того ж знака.

---

Сергій вирішив зупинитися. Він вийшов із машини і пішов углиб села, сподіваючись знайти когось, хто пояснить, що тут відбувається. Дорога була порожньою, але в будинках світилися вікна.

Він підійшов до першого будинку і постукав. Двері відчинилися майже миттєво. На порозі стояв старий чоловік із білою бородою, у грубій сорочці та штанях. Його очі блищали так, ніби він очікував гостя.

— Ви з лісу, — сказав старий без привітання. Його голос був сухим і глибоким.

Сергій кивнув, хоча не був упевнений, що це гарна ідея.

— Ти бачив карту, правда? — запитав чоловік, ніби це була загальновідома істина.

— Так, — відповів Сергій, показуючи долоню з символом.

Старий уважно подивився на знак і похитав головою.

— Це погано. Дуже погано. Ти тепер зв’язаний із лісом.

Сергій відчув, як його серце стискається. Він хотів відповісти, але старий жестом запросив його всередину.

---

У хаті було тепло і затишно, на відміну від холоду, який Сергій відчував у лісі. Старий поставив перед ним горня з гарячим чаєм і сів навпроти.

— Ліс — це не просто місце. Це щось більше. Він живий. У ньому свої правила, свої закони. І тепер ти став його частиною.

— Але я вийшов із нього, — перебив Сергій. — Я знайшов дорогу назад.

Старий похитав головою.

— Ти ніколи не вийдеш остаточно. Ліс завжди знайде тебе.

Сергій замовк. Він не міг повірити в це.

— Але як я можу позбутися цього зв’язку? — нарешті запитав він.

Старий підвівся і взяв із полиці стару книгу, схожу на ту, що Сергій бачив у будинку в лісі.

— Існує лише один спосіб. Тобі доведеться повернутися і пройти всі випробування, які підготував для тебе ліс. Лише тоді він дозволить тобі піти.

Сергій здригнувся. Повернутися туди? Знову? Але щось у його серці підказувало, що старий говорить правду.

---

На світанку Сергій повернувся до своєї машини. Старий дав йому ту саму книгу, сказавши, що вона допоможе, але попередив: "Не відкривай її без потреби".

Дорога, яка раніше здавалася замкнутим колом, тепер вела прямо до входу в ліс. Туман більше не був таким густим, але дерева виглядали ще страшнішими.

— Гаразд, — сказав Сергій сам собі, виходячи з машини. — Що ж, подивимось, чого ти хочеш, ліс.

Він узяв книгу і рушив уперед.

---

В лісі було тихо. Навіть вітер, який раніше тривожно свистів між деревами, тепер зник. Сергій відкрив книгу, і на її сторінках з’явилися слова, написані яскравим золотим шрифтом.

"Перша загадка чекає на тебе там, де три дерева утворюють коло. Знайди їх, і шлях відкриється."

Сергій не знав, як знайти ці дерева, але відчував, що ліс сам підкаже йому. Час від часу йому здавалося, що тіні між деревами рухаються, але варто було йому зупинитися і придивитися, як вони зникали.

Через годину він знайшов місце, де три величезні дуби утворювали коло. У центрі була кам’яна плита з вирізаним на ній символом, схожим на той, що був у нього на долоні.

Він торкнувся символу, і ліс ожив. Дерева почали рухатися, ніби хтось хитав їхніми гілками. Плита під його рукою почала світитися, а в голові пролунав голос:

"Перший вибір зроблено. Підготуйся до наступного."

Сергій опустив голову. Він розумів: його випробування тільки почалися.