Глава 3: Карта і туман

---

Глава 3: Карта і туман

Сергій не відводив погляду від карти, яка лежала на столі. Її лінії, намальовані чорнилом, здавалися звичайними. Але чим довше він вдивлявся, тим більше йому здавалося, що вони рухаються. Дивні символи на полях карти починали змінювати форму, ніби сам папір жив своїм життям.

— Що це означає? — запитав він, спрямувавши свій погляд на жінку.

Вона лише усміхнулася, але ця усмішка вже не здавалась доброзичливою. У її очах було щось холодне, майже нелюдське.

— Це твій вибір, Сергію. Кожна лінія на цій карті — це шлях. Але тільки один приведе тебе назад.

— А інші?

Жінка не відповіла, лише піднялася зі стільця і зникла за темними дверима, залишивши Сергія самого. Він підвівся і підняв карту, намагаючись зрозуміти, що саме йому потрібно знайти.

Туман за вікном продовжував згущуватися. Через скло вже нічого не було видно, лише сірий морок. Здавалося, що сам будинок стає частиною цього туману, його пасткою.

---

Сергій вирішив діяти. Він схопив карту і вийшов із кімнати, намагаючись знайти жінку або хоча б зрозуміти, куди йому йти далі. Коридор, яким він пройшов раніше, здався йому довшим, ніж був насправді. Стіни покрилися тріщинами, а лампи почали миготіти, випускаючи примарне, зеленувате світло.

Раптом він почув голоси. Це був шепіт, тихий і важкий, як нічний вітер. Сергій не міг зрозуміти слів, але відчував, що його звуть. Голоси вели його до іншої кімнати, двері якої були напіввідчиненими.

— Хто тут? — запитав він, але відповіді не було.

Сергій обережно переступив поріг. Кімната була порожньою, але в кутку, під лампою, лежала книга. Вона виглядала так само старою, як і все навколо. Сергій взяв її в руки і відкрив. На першій сторінці була написана тільки одна фраза:

"Не шукай відповіді там, де її немає."

Поки він читав, за його спиною почулися кроки. Сергій різко обернувся, але нікого не побачив. Замість цього на підлозі перед ним з’явилася тінь, яка почала приймати форму людської постаті.

— Ти надто багато питаєш, — сказала тінь голосом жінки.

---

— Що ви від мене хочете? — Сергій відступив назад, але тінь рушила за ним.

— Вибір — ось, що ми хочемо. Ліс не відпускає тих, хто вагається. Якщо ти не зробиш свій вибір зараз, туман забере тебе.

— Я не розумію! Що за вибір?

Тінь зупинилася, і кімната знову поринула в тишу. Сергій поглянув на карту, яку все ще тримав у руках. Тепер на ній були позначені три точки, кожна з яких світилася слабким жовтим світлом.

— Одна з цих точок — твій вихід, — знову промовила тінь. — Але кожен шлях має свою ціну.

Сергій глянув на карту і зрозумів, що йому потрібно вирішувати прямо зараз. Його рука тремтіла, коли він обрав одну з точок. Як тільки він це зробив, кімната зникла, і він опинився знову серед лісу.

Дорога перед ним була вузькою і йшла далеко вперед, у густий морок. Карта, яку він тримав, почала тліти і за кілька секунд перетворилася на попіл.

---

Туман усе ще був густим, але тепер у ньому Сергій бачив рух. Йому здавалося, що за ним стежать, що хтось чи щось іде слідом. Кожен його крок відлунював, ніби хтось повторював його рухи.

Дерева здавалися живими. Їхні гілки простягалися вперед, наче намагаючись схопити його. Сергій почав бігти, відчуваючи, як серце калатає в грудях. Попереду він побачив слабке світло і побіг до нього.

Але коли він дістався до світла, то побачив перед собою величезну прірву. За нею був інший бік лісу, який здавався спокійним і безпечним. Сергій глянув униз і зрозумів, що іншого шляху немає.

---

Позаду чувся той самий шепіт, що і в будинку. Він був ближчим, ніж раніше. Сергій оглянувся, але нічого не побачив. Він знав, що у нього немає вибору. Прірва була страшною, але залишатися тут було ще гірше.

Він зробив крок назад, набрав повітря і стрибнув.

Повітря різко свиснуло в його вухах, а потім усе потемніло. Коли Сергій відкрив очі, він лежав посеред дороги, на якій зламалася його машина. Ліс позаду був тихим, наче нічого й не сталося. Але щось у ньому змінилося.

Сергій поглянув на руки й побачив, що на його долоні залишився дивний символ, той самий, що був на карті.

— Ліс ніколи не забуває, — прошепотів він сам собі, сідаючи в машину.

Мотор загудів, і Сергій рушив дорогою, більше не озираючись назад. Але відчуття, що ліс все ще стежить за ним, не залишало його.