РОЗДІЛ X

Я попрямувала до Саятового кабінету. Він був на своєму звичному місці і знову проводив якісь експерименти.

— Привіт, потрібна твоя допомога. Зможеш визначити де вона? – Я показала телефон на якому була фотографія маленької дівчинки. У неї було руде волосся і блакитні очі. Шаіса була більше схожа на батька.

— Звичайно. – Саят знову повернувся до монітору. У нього була надзвичайна пам’ять.

— Спасибі. – Я вийшла і повернулася до своєї кімнати.

Захопивши папку з документами, я повернулася до кабінету. Всі вже мали принести свої звіти і мені потрібно з ними розібратися. Ближче до трьох годин дня, до мене зайшов Саят і повідомив, що йому вдалося знайти адресу дівчини. Все-таки, він найкращий не тільки у хімії, але і у цифрових технологіях. Я вирішила не змінювати свого звичного образу – темні брюки, широка майка, яка не дає зрозуміти, я хлопець чи дівчина, довгий плащ та, звичайно, маска – я вирішила постати перед прийомною сім’єю сестри в образі таємничого боса.

Разом з Карістою та Зарією я попрямувала на вулицю, де нас вже чекав водій, який мав заміняти Феріса, Шеаріс здається. Я передала йому адресу і ми вирушили до одного з заміських будинків. Прийомна сім’я Шаіси жила за містом і, можливо, це на краще, адже місто знаходиться у стані бойової готовності, але за територію міста, це не виходить. Влада мафії розповсюджувалася на район у якому знаходилася Йокгара, а це, окрім міста, певна кількість заміських будинків і три села.

Я подивилася у вікно і навіть трохи захопилася мальовничою природою. На підвладних мені територіях заборонялася вирубка лісу, ми намагалися максимально зберегти природу, проте міська природа з тутешньою не могла зрівнятися. Густий ліс і невеличкі галявини з квітами, яскраве сонце, а головне жодних хмарочосів, жодного насиченого руху машин, все навколо було надзвичайно спокійним. Машина нікуди не поспішаючи, їхала по автомагістралі, це дозволяло розглянути природу.

Нарешті водій зупинився перед будинком. Я  сиділа в середині і набиралася хоробрості. В кінці-кінців, я взяла волю в кулак і попрямувала до вхідних дверей. Я натиснула на дзвінок і почала чекати, через хвилину двері відчинила жінка років тридцяти, з волоссям світло каштанового кольору, яке досягало до плечей. Біля неї стояла дівчина, я майже відразу впізнала Шаісу. На цей момент, їй було десять років. Якусь мить жінка здивовано дивилася то на мене, то на дівчат, які вже встигли вийти і стояли біля мене, а потім, зрозумівши хто перед нею, вклонилася. Шаіса подивилася на мене зі страхом в очах, жінка смикнула її за лікоть і вона підкоряючись їй теж вклонилася. Я ледь стрималася, щоб не висловити жінці все, що я про неї думаю. А після її вчинку і гнівного погляду в бік Шаіси (який вона намагалася приховати), я думала про неї не надто добре.

— Ми прийшли сюди за Шаісою, тому віддайте її нам. – Я вирішила дати жінці останній шанс. Якщо вона погодиться не відразу, так і бути, пробачу їй.

— Іди збирай речі. – Вона повернулася до Шаіси, в її голосі не було нічого окрім холоду, від якого пішов мороз по шкірі.

Здається, сьогодні ти знайшла собі небезпечного ворога, дорогенька.

Шаіса покірно пройшла в середину будинку і вже через п’ять хвилин вийшла з нього. Я розвернулася і попрямувала до машини. Весь цей час, я стримувала порив обійняти Шаісу.

Щойно ми опинилися в кабінеті, я зірвала маску і, підбігши до сестрички, міцно  обійняла її. Я відсторонилася і поглянула їй в очі, вони здивовано дивилася на мене. Проте, не пройшло і хвилини, як вона впізнала мене і вже саме кинулася обійматись.

Ніч настала не помітно. Замість яскравого сонця, на небо зійшов місяць. З його приходом, почали прокидатися сови, у небо здіймалися кажани, а лісові коти виходили на полювання. Зі своїх сховків показувалися вовки. У сяйві повного місяця, ліс наповнювався різними звуками, ніби доводячи, що він не спить, що він живий. Ухкали сови, вили вовки, цвіркуни співали колискову тим, хто не був пристосований до нічного життя, хто вже давно спав у своїх нірках.

Освітлюючи своїм сяйвом все навколо, місяць проводжав своїм поглядом двох сестер, які після довгих п’яти років розлуки, знову були разом.