РОЗДІЛ VI

Знаєте, буває затишшя перед бурею, і тепер було так само.

Це тривало рівно тиждень, нічого не відбувалося, місто жило абсолютно спокійним, розміреним життям. Проте я не дозволяла нікому розслаблятися і виявилася права. Але про це пізніше…

Наступного дня після візиту до магазину, попросивши Саята підключитися до електронного реєстру міста, я отримала п’ять підозрюваних, які підходили під опис продавця. Я відразу викликала «Вершників Апокаліпсису» і разом з ними навідалася до магазину, але вже в образі таємничого боса.

— Нам відомо, що один чоловік купували у вас отруту кентаврійської кобри, хто з них це був? – Каріста та Зарія вивели продавця з-за прилавку і тримаючи його під руки поставили переді мною.

— В-він… - промовив він запинаючись його зляканий погляд дивився на фотографії в моїх руках. Він кивнув на фото і тремтячою рукою показав на темноволосого, червоноокого хлопця. Людей з червоними очима народжується мало, тому він не міг помилитися. Я махнула рукою, дівчата відпустили його і попрямували за мною до виходу.

— Я даю вам три дні, щоб знайти його і дізнатися про нього все. – Зарія вклонилася і вийшла.

Інтуїція підказувала, щось тут не так і це мене дуже насторожувало.

Я сиділа в своєму кріслі і дивилася у вікно, коли раптом у двері роздався стук.

— Бос, дозвольте зайти.

— Заходь, - я повернулася і побачила Гіреса, капітана «Підводних Змій» - думаю по назві зрозуміло, що це за підрозділ. — Я тебе слухаю.

— Я лише хотів уточнити у вас деякі деталі.

— І які ж?

— Ви просили нас посилити підготовку підрозділу, наскільки саме посилити? До чого нам треба готуватися?

Я знову повернулася до вікна. Моя відповідь повисла в повітрі, збираючи навколо себе грізну хмару, змушуючи серце Гіреса завмирати і знову битися з шаленою швидкістю.

— До найгіршого…