РОЗДІЛ IV

Пройшло не менше трьох днів, перш ніж Варіса була повністю готова постати перед генеральною радою. Щойно все було готово, до величезного кабінету почали сходитися мої заступники. Їх було щонайменше п’ятнадцять. Кожен виконував певну роботу, хтось відповідав за фінансування, хтось за зв’язок з іншими містами. Фактично, мафія разом з Йокгарою перетворилася на маленьку державу у складі Геріанської Імперії. Як тільки всі зайняли свої місця, я встала і почала говорити:

— Сьогодні ми зібралися тут, щоб привітати нового члена мафії – Варісу Серіанську і прийняти у неї вступний іспит. Починайте! – Як тільки я закінчила, двоє заступників встали і напали на, нічого не очікуючу, Варісу. Проте треба віддати їй належне, ці дні, проведені за тренуваннями, вона не згаяла дарма.

Буквально через хвилину, заступники були повалені на землю. Бачачи невдачу своїх побратимів, уже більше нападників ринулося на неї. Вона літала наче комета, збиваючи всіх, хто стояв у неї на шляху. Не минуло і півгодини, як всі присутні в залі, окрім мене та Варіси, лежали на землі і навіть не намагалися встати. Я підняла з крісла і звернулася до неї:

— Молодець Варісо, ти здала вступний екзамен на відмінно, ти друга, хто впорався так швидко.

— А хто був першим? – Я хіхікнула і подивилася на неї.

— Я.

— Чомусь, я так і думала. – Варіса посміхнулася і вклонившись вийшла. Я натиснула на кнопку на столі і вже через кілька хвилин, у зал ввійшли лікарі.

Я прямувала коридорами головного штабу, і обігнувши кілька поворотів та перехресть (головний штаб завжди був схожий на лабіринт), вийшла на задній двір. Переді мною розкинувся величезний ліс.

Я, насолоджуючись тим як вітер дме мені в лице і як він розвиває моє волосся, прямувала стежкою, яка проходила вздовж всього лісу. Я дивилася як пейзаж постійно змінюється, хоча неозброєному оку, не звиклому до тутешньої природи, все здавалося б однаковісіньким, але все було не так. Взяти хоча б галявини, жодна з них не була схожа одна на одну. Одна цвіла виключно трояндами, на іншій росли тільки геоцинти. Все-таки, весна прекрасна пора року, проте навіть чудовий весняний настрій, виявляється можна зіпсувати.

Я застигла на місці, відчувши якусь тривогу, мені здавалося, що за мною хтось стежить. Серце забилося швидше, що було не надто добрим знаком. Я завжди довіряла своїй інтуїції, вона мене ніколи не підводила. Я обернулася і саме вчасно, над моєю головою пролетів дротик з невідомою речовиною. В останню мить, я встигла відхилитися, дротик потрапив у кролика, який необачно проходив повз. Той відразу впав, його груди рівномірно підіймалися, що означало тільки одне, це була не отрута, а снодійний препарат і судячи з усього, кінська доза. Я помітила тінь, яка поспіхом намагалася заховатися серед дерев після невдалого замаху.  Витягнувши пістолет, я намагалася потрапити у зникаючого нападника (як добре, що я майже ніколи не знімаю його).

Але як я не намагалася, не змогла потрапити у швидко зникаючого невідомого.

Тихенько вилаявшись, я витягнула дротик з шиї кролика, намагаючись не залишити відбитків. Звірятко мало прокинутися завтра, тому я за нього не хвилювалася, у місцевих тварин досить сильний імунітет і зашкодити їм можуть тільки деякі речовини. Загорнувши дротик у хустинку, яка так вдало опинилася у моїй кишені, я вирішила повертатися назад.

По дорозі до штабу більше нічого не сталося, на сьогодні пригод мені цілком вистачить.

Повернувшись, я віднесла дротик до лабораторії, у якій працював мій давній друг – Саят, він був сином попередньої голови мафії – Ріаса, але не маючи хисту до правління, він мав неабиякий талант до хімії, тому його батько, змирившись з цим, дозволив Саяту допомагати уже старому на той час хіміку, який тут працював. Він навчився у нього багато чому і як часто про нього кажуть, учень перевершив свого учителя, і це була правда. Розповівши йому, що сталося, я попросила його перевірити, чи не залишив нападаючий випадково відбитку і загалом, провести повне дослідження цього дротика. Він пообіцяв дізнатися якомога більше, тож я вийшла з лабораторії.

Переодягнувшись в більш зручний костюм, я спустилася до спортзалу, де вже займалися члени «Вершників Апокаліпсису» - мого підрозділу. Я вільно зняла маску, ховатися від них, не було сенсу. Поклавши маску на стіл, я підійшла до них, вони вклонилися і ми почали тренування. Після кількох особливо напружених дуелей, всі без сил попадали на підлогу. А щойно всі  трохи опам’яталися, нам все-таки вдалося, «доповзти» до своїх кімнат. Адже, якби там не було, тренування зі своєю командою, у мене завжди проходили весело і непередбачено.

Наступного ранку, зайшовши до Саята, я змогла дізнатися про цей дротик досить цікаву річ:

— Отже, відбитків на дротику не було, схоже наш злочинець був обережним. Але, речовина яку він використовував і навіть сам дротик, є дуже рідкісними, це колекційний дротик з позаминулого століття, а речовина зроблена з отрути кентаврійської кобри, яких у світі залишилося не більше десяти, тому купити це можна лише у  трьох магазинах у всій Імперії. І один такий магазин саме знаходиться у Йокгарі, він називається – «Ліс Кобр», дуже дивна назва, до речі, але не суть.

— Дуже тобі дякую! Ти мене виручив!

— Завжди будь ласка, - я розвернулася, вже збираючись піти перевірити цей магазин, як почула, що Саят продовжив щось говорити. — Зачекай, це ще не все, у цій речовині я знайшов дивні іскри, дуже схожі на іскри сили аскерів, але, що це за сила, мені не вдалося дізнатися, тому прошу тебе, будь обережна.

— Гаразд. – Відкривши двері, я вийшла у коридор. Забарившись на мить, роздумувала, чи варто взяти з собою Варісу, і все-таки вирішила, що це буде для неї корисно.