— Дозвольте йти, бос. – Переді мною стояв капітан «Вогненних ящірок», до яких входили аскери з вогняними здібностями.
— Іди. – Я махнув рукою і повернувся до вікна. Я бачив людей, які вже крокували містом, хоч була тільки сьома ранку.
Я не чув, скоріше, відчув, що Таріас покинув мій кабінет. Якщо навчилися ходити безшумно, значить бояться. Хоча, я в принципі саме цього і добиваюсь. Я встав і підійшов до дзеркала. Знявши маску, я подивився на своє відображення.
Звідти на мене глянула шістнадцятирічна дівчина з чорним волоссям, яке досягало до пліч. Очі кольору неба, дуже контрастували і підкреслювали чіткі риси обличчя.
Не можна, щоб хтось дізнався, що я перейняла крісло боса мафії у тринадцять років. Це буде ганьба, яку члени мафії не переживуть, та і я теж не надто хочу розкривати комусь свою особу.
Я відійшла в бік і приклала руку до стіни, під моєю долонею з’явився сканер. Щойно він загорівся зеленим, підлога почала провалюватися. Навколо з’явився дзеркальний купол. У цій подобі ліфту, я проїхала кілька хвилин, спускаючись на підземні поверхи, які вже давно стали моєю секретною базою для тренувань.
Як тільки купол зник, я ступила вперед і майже відразу опинилася перед головою дракона. Він був величезний, тому на мене дивилося лише одне око.
Він випустив пар з носа. Я підійшла і провела рукою по його голові. Луска була дуже міцною, я погладила його і дракон замуркотів, неначе кіт. В моїй голові пролунав голос:
— Афіра, я дуже радий, що ти прийшла.
— Я теж рада, Ніркес. – Ми з драконом спілкувалися подумки, але як би не хотілося поговорити ще, треба було приступати до тренування.
Я поклала маску на стіл, який стояв у кімнаті для відпочинку у штабі і повернулася до Ніркеса. Він, скрутившись клубочком, ліг переді мною.
— Здібність, Всевидяче Око Дракона! – Моя здібність, дозволяє мені бачити все очима Ніркеса. Мої батьки казали, що він з’явився, як тільки я народилася. Звідти він взявся, не знає ніхто. Проте, як згодом виявилося, я була аскером, а Ніркес моєю здібністю.
Я сиділа у позі лотоса, і так само як і в решту днів, я намагалися навчитися керувати своїм тілом, перебуваючи у свідомості дракона. Я зосередилася і спробувала поворухнутися. Спершу нічого не вийшло, але трохи пізніше, мені вдалося зігнути руку в кулак і це вже був перший крок до опанування моєї істинної сили – Вогненний Шторм Драконів. Ця сила, дозволяє використовувати вогонь дракона і чимось схоже на силу вогненних аскерів, проте вона набагато сильніша і небезпечніша.
Я встала і забравши свою маску, повернулася до офісу. Щойно я сіла за стіл, у двері хтось постукав. Я одягнула маску і дозволила увійти. Це був капітан «Темних саламандр» - спецпідрозділу, до якого входили аскери зі здібністю хамелеона. Всього, у моїй організації десять спецпідрозділів, якими керують капітани і один яким керую я.
— Бос, дозвольте сказати.
— Кажи.
— Під час патрулювання міста, наш підрозділ натрапив на дівчинку, біля неї лежав лев, а коли ми підійшли, він почав її захищати. Нам здалося це дивним, у місті нема левів, які б самовільно розгулювали. І твариною, яка втекла з зоопарку він бути не може, зоопарків у нас нема. Скажіть, ви знаєте, що це таке?
— Знаю, - я встала і пройшла до дверей. — Де дівчинка?
— Наші агенти охороняють її.
— Чудово. Веди до неї.