Глава 24 Анна

Нарешті я розлучилася. Філатов зумів прискорити цей процес. Добре мати величезні зв'язки. Денис на подив поводився спокійно. Дав згоду і не перешкоджав розлученню. Звичайно, якби не Віктор, Денис ще довго б псував мені нерви. На прощання він підійшов до мене:

– Я чув, що тобі зробили пропозицію?

– Так, – хотілося скоріше звільнитися від Дениса.

– Не встигла розлучитися зі мною – і вже стрибнула в ліжко до іншого. Хоча, чого ще можна чекати від такої, як ти?

– Впевнена, ти не зберігав мені вірність ці півтора року, – розлютилася я. – І припини брехати. Я ні на мить не вірила в твоє викрадення.

Але він ігнорував мої слова.

– Багатенький мужичок купив твоє кохання, легко підкорив твоє жадібне серце, – скривився мій колишній. – Ти щиро віриш в його любов?

– Тебе більше не стосується моє особисте життя, – я розвернулася і пішла геть.

– Зате тебе можуть чекати дуже неприємні сюрпризи, – кинув він мені вслід.

– Та пішов ти... – промовила я.

Віктор чекав мене біля дверей ВДРАЦСу.

– Як все пройшло? – він узяв мене під руку.

– З твоєю допомогою – відмінно. Залишилося отримати свідоцтво про розлучення, але це вже просто формальність.

– Як тільки воно буде у тебе на руках, ми відразу подамо заяву. Хочеш, щоб ми зареєструвалися в Києві чи тут?

– Я навіть не знаю ... Давай, на твій розсуд. Я шалено задоволена, що, нарешті, вільна.

Після ВДРАЦСу зайшла ненадовго в магазин. Треба було перевірити виконання замовлення і дати вказівки моїм дівчатам. Не хочу запускати справи в своїй маленькій фірмі. Мені подобається моя робота, і я не хотіла б кидати її. Тим більше що Віктор на цьому не наполягає. Не встигла я поговорити з співробітницями, як в салон увійшов Альберт Микитович. Давненько він не був у мене. Я вже сподівалася, що більше не перетнуся з цим бабієм.

– Здоровенька була, – Альберт Микитович впевнено сів на стілець біля столу.

– І ви не хворійте. У мене дуже багато справ, – заявила я.

Гуров не поспішав йти.

– Зайшов привітати тебе. Чув, заміж виходиш, – посміхнувся він і поклав переді мною на стіл коробку цукерок. – Ось, до чаю тобі і твоїм дівчаткам.

– Виходжу, а що? – насторожилася я.

– Та нічого. Я Філатову не конкурент, – трохи ображено сказав Альберт Микитович. – Але ж ти мені завжди подобалася. Ось скажи, тільки чесно, у тебе ж з Філатовим в ту ніч щось було? Не дарма ж він тебе так завзято шукав?

– Вас це зовсім не стосується.? – обурилася я.

– Мені просто цікаво. Завжди догадувався, що ти не така безневинна, якою здавалася на перший погляд. Є в тобі щось порочне, що тягне як магнітом.

– Це образа? – здивувалася я від такого нахабства.

– Ні, що ти. Це комплімент.

– Гаразд, розвію вашу цікавість – не було.

– А я завжди думав, що тебе тягне іноді побути повією, – зітхнув Гуров. – Мабуть це наслідок самотності. У тебе було таке обличчя.

– Яке? – злякалася я. Я що, на повію була схожа?

– Відчувалася недолюбленість. Мені тому й хотілося тебе приголубити.

Напевно, мені варто було образитися. Але я відчувала, що Гуров говорить щиро.

– Гаразд, Альберте Микитовичу, давайте поп'ємо чай, – запропонувала я. – Сподіваюся, ви знайшли гідну кандидатуру на моє місце.

– Розуміється, – кивнув Гуров. – Дуже навіть хороша дівчина. Кров з молоком, такі груди пишні, а стегна – просто закачаєшся. Але ти була б краще. Пощастило тобі витягнути щасливий лотерейний квиток. Бажаю тобі щастя з Філатовим. Ти це заслужила.

У мене почалися приємні клопоти. Віктор відправив мене по магазинах. Він запропонував мені поїхати в столицю, щоб вибрати весільну сукню. Але я вирішила обмежитися Запоріжжям. Зараз можна будь-яку модель замовити по каталогу, особливо в солідному магазині.

Ми з Віктором відвідали моїх батьків. Вони були приємно здивовані і зраділи, що моє життя налагоджується. Денис їм ніколи не подобався. Віктор справив на них позитивне враження. Вони й гадки не мали, хто він і чим займається, поки ми не розповіли. Батькові було все одно хто мій обранець по професії. Батько завжди говорив мені – думай сама, як вчинити, це твоє життя. А мама помітно розхвилювалася. Адже у неї скоро буде такий родовитий зять. Нічого, вона звикне. Віктор незвичайний і зовсім незарозумілий. Батьки зізналися – їх бентежить, що ми так мало знайомі. Але вони знають, що порад я ніколи не слухаю. І дотримуюся принципу – рішення приймаю сама. Якщо помилюся – це моя помилка. Так вийшло з Денисом. Однак з Віктором мені подібне не загрожує. Я вірю йому і це головне.

За свідоцтвом про розлучення ми вирушили разом з Віктором. Я дуже сподівалася, що не зустрінуся з Денисом. Хоча навряд чи він буде поспішати так само, як я, щоб забрати свідоцтво. Віктор повертів в руках свідоцтво.

– Тепер можна подавати заяву, – він обійняв мене. – Тягнути з весіллям не будемо.