Глава 20. Анна

Мої справи почали потихеньку йти в гору. Заказів с кожним днем було все більше і більше. Ми з моїми співробітниками працювали не покладаючи рук. Добре, коли роботи багато і з нею справляються. Я не втерпіла і запросила Маргариту до себе на новосілля вже на наступний день після переїзду. Ми давно не бачилися, і нам було про що поговорити. Тільки їй я розповіла про наш договір з Філатовим. За те, що я зображую його наречену, він мені продовжує оренду і прощає нічну витівку. Але тепер все змінилося, і я не знала, до чого все йде. Віктор не просто допомагав мені. Його допомога ставала бути схожою на залицяння.

Маргарита прийшла до мене ввечері. Вона принесла мені в подарунок чайний сервіз. І ми відразу вирішили випробувати його. Розповіла їй про свої пригоди з Денисом.

– Я завжди знала і говорила тобі, що твій Денис рідкісний покидьок, – зітхнула Марго. – Тобі потрібно набратися терпіння і чекати. До розлучення тобі залишилося зовсім небагато. Нехай навіть три місяці, все одно це не критично. Філатов тебе не залишить, повір. Допоможе і в цьому.

– Знаю, що допоможе. Він і так вже стільки для мене зробив. Він мені цю квартиру за півціни продає. Вчора речі перевезла. Я ще гроші Віктору не віддала, а сьогодні вранці вже оформили всі документи і я повноправна господиня квартири.

– Ти для нього теж багато чого зробила. Можливо пора вже припинити ламати комедію на публіку і ставати його справжньою дівчиною? За кілометр видно, що він тобі подобається.

– Звісно, що подобається, – зітхнула я. – І що? Ми з різних світів. Віктор дуже допоміг мені з Денисом. Не знаю, як би той повівся, якби я була одна. Але з Віктором у мене нічого не вийде.

– Чому ти так вирішила?

– Він скоро поїде в Київ, або взагалі за кордон. А я залишуся тут з розбитим серцем. Ні не хочу.

– Ти залишишся з чудовими спогадами. Мені здається, що Філатов теж закоханий в тебе. Став би він так носитися з твоїми проблемами?

– Якщо закоханий, то тільки трішки. Поїде і забуде мене, – мимоволі зітхнула я.

Мені стало сумно. Треба дивитися правді в очі. Мені подзвонили в двері. Я знала, що це Віктор, схопилася і ледь не перекинула столик.

– Ти прямо світишся від щастя! Не втрачай свій шанс, – розсміялася Марго. – Така удача випадає раз в житті. Розкішний чоловік. Ну а мені пора вже йти. Не буду вам заважати.

– Що за дурниці? Сиди. Навіть не намагайся втекти. – замахала я на Марго руками.

Я пішла відкривати двері. Віктор приніс величезний торт і великий пакет з делікатесами.

– Я не знав, що в тебе гості. Хотів відзначити твій переїзд. Значить зайду іншим разом, – він спробував вручити мені торт і пакет. – Гарно Вам провести час. Побачимося завтра.

– Проходь будь ласка, складеш нам компанію, – мені хотілося, щоб Віктор залишився. – До мене подруга завітала.

Віктор пройшов на кухню і розплився в широкій посмішці:

– Я знову бачу знайомі обличчя!

– Добрий вечір, Віктор Анатолійович! – піднялася з-за столу Маргарита. – Мені пора вже бігти, багато справ, – ніяково почала пробиратися вона до дверей. – Засиділася я тут.

– Дійсно багато справ? Залишайтеся, – злочинно розсміявся Віктор. – Я що, такий страшний?

– Та ні, ви не страшний! Зовсім навпаки... Симпатичний... Вибачте, я мабуть не те кажу... Я зовсім заплуталася... – зніяковіла Марго.

– Що це за церемонії? – жартівливо обурився Філатов. – Поза роботою до мене можна звертатися на «ти» або просто Віктор. Не треба поспішати, Маргарито. Зараз будемо пити чай з тортом. Не дарма ж я його притягнув? Я давно хотів прояснити одну темну історію.

Маргарита опустила очі і почервоніла. Я теж здогадалася, про що він хоче запитати. Адже я так і не розповіла, як змогла потрапити в номер до Віктора.

– В той вечір коли Анна потрапила в мій номер, це ти надала її універсальний ключ? Тільки чесно! Нічого тобі за це не буде.

– Так... Знаю, не варто було цього робити. Більше таке не повториться, обіцяю. – зізналася подруга.

– Я тобі дуже вдячний за це.

– Правда? – невпевнено запитала Маргарита.

– Звісно.

– А я думала, Ви мене звільните за це.

– Не ви, а ти. І не звільню. Я добрий, правда. Анна може підтвердити. Підозрюю, Анна все тобі розповідає?

– Розповідає, але не все, – обережно сказала Марго. – Я знаю про вашу угоду. І про Дениса також. Негідник він рідкісний, я завжди їй про це говорила. Добре, що ти допомагаєш Анні. Їй зараз дуже потрібна твоя підтримка.

Я поклала на стіл делікатеси, дістала з пакета пляшку червоного вина. Віктор відкрив її і розлив вино по келихах.

– Пропоную випити за випадок. Адже це він познайомив мене з чарівною незнайомкою.

Келихи задзвеніли. Вино хмелило голову і веселило. Ми невимушено розмовляли, жартували і насолоджувалися делікатесами. Маргарита з нами недовго посиділа і все-таки делікатно зібралася йти. Я проводила її.

– Дій. Бери бика за роги, поки ще не пізно, – шепнула мені подруга, стоячи біля дверей. – Він тебе просто пожирає очима.