Глава 8. Анна

Змінювати щось у своїй зовнішності було вже пізно. Може, і перебір з чимось вийшов. Розмова з Маргаритою мене заспокоїла. Думки стали на місце. Будь що буде. Чого дарма переживати? Вийде – добре, не вийде – буду шукати інші варіанти для свого салону. Адже це не кінець світу. Хотіла відразу після обіду відправитися в офіс нового орендодавця. Але почала тягнути час. Знайшлася купа справ які потрібно зробити. Зібралася тільки ближче до вечора. Пора було дізнатися, чи захоче Філатов особисто вирішити долю мого магазину. Або передоручить це комусь іншому. Потай сподівалася, що пан Філатов дуже зайнятий і не буде витрачати свій дорогоцінний час на спілкування з орендарем. Може призначить мені прийти в інший день? Хотіла відтягнути момент нашої зустрічі як надалі. Філатов зайняв кабінет колишнього власника. Він розташовувався на п’ятому поверсі серед нудних офісних приміщень і нічим не відрізнявся від них. Довгий коридор, безликі двері зі стандартними табличками. Я йшла по нескінченному коридору, і мені хотілося відкласти візит на завтра. А ще краще на післязавтра. Настрій змінювався радикально. Від бойового – до подавленого. А потім знову з'являлася надія, що все налагодиться. Приречено штовхнула двері в приймальню, привіталася з секретаркою. Жінка років сорока двох привітно мені посміхнулася. Мій зовнішній вигляд її не здивував. Можливо, вона і не таке бачила на своєму віку.

– Пан Філатов, напевно, зайнятий? – з надією поцікавилася я. – У мене салон квітів на першому поверсі. «Дика орхідея». Чи не підкажете, коли я можу зайти з приводу продовження оренди?

Але секретарка радісно повідомила, що її бос, здається, вільний. Вона заглянула до нього в кабінет і уточнила, чи не виділить він мені час. Надія спалахнула слабкою іскрою і тут же згасла.

 – Проходьте, вас чекають, – вона люб'язно відчинила переді мною двері в кабінет свого керівника.

Я стримала зітхання і приречено переступила поріг. Розкішним кабінет власника цілого бізнес-центру назвати було не можна. Мабуть, новий господар ще не обжився. Найпростіші офісні меблі. Величезне вікно з видом на місто скрашувало примітивну обстановку. Мій нічний знайомий сидів за столом, заваленому паперами. Мабуть, намагався розібратися в заплутаних справах. А справи у колишнього господаря розкішного хмарочоса були не дуже ... Елітна нерухомість дісталася йому у спадок, і керувати нею він не вмів. Та й не хотів. Тому прийняв єдино вірне рішення – продати хмарочос. Все це мені довірливо повідомив днями Альберт Микитович. Пан Філатов відірвався від документів і підняв на мене холодні карі очі. Такі очі не забудеш. Вони так глузливо дивилися на мене позавчора вранці. І з таким відвертим інтересом. Сьогодні Філатов дивився на мене з подивом.

– Прошу, сідайте, – вказав він на крісло у його столу.

Я сіла на край і поклала сумку на коліна. Даремно я вибрала сукню з такою короткою спідницею. Зрозуміла, що соромлюся. Треба взяти себе в руки і добитися підписання договору. Адже я заради цього прийшла сюди.

– Ви власниця салону флористики «Дика орхідея»? – з сумнівом запитав він і уважно подивився на буси, які я навісила собі на груди. Або він дивився не на буси, а на те, що вони прикривали?

Очевидно, мій вигляд не відповідав його уявленням про власницю квіткового салону. Все-таки тут треба мати хоча б елементарний смак, а у мене він зараз геть відсутній. Адже саме до цього я прагнула. Можливо, трішки й переборщила ...

– Так, Анна Олександрівна Савченко, – напівпошепки представилася я.

– Добре, що ви самі зайшли до мене. Я хотів запросити вас завтра. Бачу, у вас були прострочені платежі оренди. Це погано.

– Всього два рази, – продовжувала сопіть я.

– Чи не могли б ви говорити голосніше, – люб'язно попросив пан Філатов. – Вас майже не чути.

– Вибачте, я недавно перенесла ангіну. Горло ще сильно болить, – я злегка закашлялась, підтверджуючи свої слова.

Філатов кивнув:

– Я зрозумів. Співчуваю Вам.

Він порився в паперах і знайшов мій договір.

– Мені потрібні старанні і відповідальні орендарі, – повідомив Філатов. – На ваше приміщення ми легко зможемо знайти інших, більш відповідальних.

– У мене були серйозні проблеми, – спробувала виправдатися я. – Особистого характеру. Але я вже розібралася з ними.

– Мене це не стосується, – байдуже знизав плечима Філатов.

– Я заплатила відсоток за прострочення платежів.

– Так я в курсі. Але тепер все буде по-іншому. Я люблю порядок. І хочу, щоб орендарі розуміли – поблажок їм чекати не варто. У новому договорі оренди все прописано чітко. Вам варто уважно прочитати, перш ніж Ви підпишете його. Відсоток за прострочення буде значно збільшений. Якщо Вам не по кишені оренда в нашій будівлі, раджу знайти більш прийнятний варіант.

– Я це розумію, – приречено кивнула я. – Обіцяю, подібного більше не повториться.

– Щиро на це сподіваюся, – він суворо подивився на мене.

– Мені дуже зручно знімати приміщення саме тут, – зізналася я. Може, Філатов зрозуміє, як це для мене важливо. – Я часто оформляю весілля і банкети, які тут проводяться.

– Тоді тим більше у вас є стимул вносити плату вчасно. Договори по оренді будуть підписуватися на наступному тижні. Секретар повідомить вам, хто буде займатися цим. Сподіваюся, співпраця піде на користь і нам, і Вам. Дякую, що зайшли.