Глава 5. Віктор

З самого ранку я розшукував свою таємничу незнайомку. Вона залишила в моїй душі незабутній слід, легкий жаль і ніжний аромат троянди. Було прикро, що дівчина вислизнула. Навіть уявити не міг, що вона зважитися бігти практично голою. Від співробітників готелю я нічого зрозумілого добитися не зміг. Охоронець доповів, що відеокамери не працювали. І не тільки сьогодні. Вони вже давно слугують тільки макетом. З цим треба розібратися в першу чергу. Як таке взагалі можливо в дорогому готелі? Мабуть, можливо. Просто дивно, що ніхто з постояльців до сих пір не був обкрадений. Не здивуюся, якщо відеокамери працюють тільки там, де вони встановлені орендарями. Треба доручити охоронцеві поговорити з ними. Нехай візьме всі записи, а я перегляну їх сам. Може, десь моя крихітка і засвітилася на них. Не могла ж вона безслідно пропасти? Нічний адміністратор теж нічого путнього мені не повідомила. Вона почала розповідати мені казки про те, що хтось потайки зробив дублікат ключа. І для чогось віддав його незнайомці. Яка з незрозумілої причини забралася в мій номер, не будучи повією. Тому що повії в готель не заходять. Ніколи і ні за яких обставин. Вірилося насилу. Універсальний ключ є у адміністратора на прохідній, в охоронця та покоївки по поверху. Всього у трьох. Але при бажанні його можна легко взяти і у покоївки, і на прохідній. Мені здалося, що адміністратор щось темнить. Аж надто багато вона говорила і все не по справі. Взагалі складається таке відчуття, що я купив разом з хмарочосом не готель, а бордель. В якому робота зовсім не налагоджена. Співробітники безглузді і безладні. Ніхто ні за що не відповідає. Працюють абияк. Персонал безглуздий, брехливий і недбайливий, починаючи від керівника і закінчуючи покоївками. Чому ж дивуватися, що справи в готелі йдуть геть погано? Гаразд, буду радикально все міняти. Звільню половину, а то й всіх співробітників, наберу нових, особисто буду проводити співбесіду з кожним.

Подзвонив керуючому, розповів про інцидент. Описав незнайомку і зажадав пояснень. Альберт Микитович від усього відмовлявся. Він знати її не знає, і взагалі не розуміє, чому якась дівчина уві сні говорила про його домагання до неї. Гуров просто ангел. Ні до кого не пристає, живе в самоті. Він недавно розлучився. Але це не привід підозрювати його у всіх смертних гріхах. Альберт Микитович образився і сердито засопів в трубку. Гурову я теж не повірив. Мутний тип. Думаю, в нього тут свої налагоджені схеми. І дуже навіть сильно. Всі питання з ним відклав до понеділка. Не сумніваюся, він знає, хто був в моєму номері. Але сьогодні Альберт Микитович мені нічого не скаже. Буде зображувати здивування.

Час іде, і пора вже збиратися на продовження банкету. Другий день весілля відзначали з меншим розмахом. Гостей було небагато, тільки близькі родичі і друзі. Можна спробувати запитати у Марії, що вона знає про ту дівчину. Можливо, світська діва і удостоїть мене відповіддю. Хоча навряд чи ... Та й спілкуватися з нею мені зовсім не хотілося.

Марія дивилася на мене хижим звіром, а я дивився на офіціанток. Моєї незнайомки серед них не було. Попросив адміністратора надати список всіх, хто обслуговував весілля напередодні. Описав йому дівчину. Такої він не знав, але список надав оперативно. Добре працює, молодець. Все-таки запитав Марію, що їй відомо про мою нічну гостю. І ледь не дістав по фізіономії. Встиг перехопити її руку з довгими гострими нігтями в парі міліметрів від мене. Дай Марії волю, вона б мені очі видряпала. Проте Марія відчепилися від мене раз і назавжди.

– Хам! – злим голосом вимовила вона. – Не смій більше ніколи підходити до мене!

Хто б міг подумати, що вона так відреагує на прислугу? Такої реакції я ще не зустрічав. Однак святе місце порожнім не буває. Помітивши мою перепалку з силіконовою дівою, прекрасна Ольга тут же пішла в атаку. Вона підкралася до мене ходою пантери, злегка похитуючи стегнами і впевнено дивлячись в очі.

– А дружка сьогодні дуже агресивна, – посміхнулася Ольга, пригубивши коктейль. – Ще трохи, і вона накинулася б на тебе з кулаками. Відсутність виховання в усій красі. Якщо не секрет, в чому причина спору? Мені так цікаво, – вона прикусила соломинку і надула губки, як маленька дівчинка.

– Розійшлися в поглядах на життя.

– І які твої погляди?

– У мене все просто. Потрібно працювати, працювати і ще раз працювати, – нахабно збрехав я. Сподіваюся, це зупинить Ольгу від подальших розпитувань. – Відпочивати ніколи.

– Та невже? – не повірила Ольга. – Я бачила твої фотографії в соціальних мережах. Розважатися ти дуже навіть вмієш.

– Це частина іміджу, не більше, – зауважив я. – Мені пора. Треба розбиратися з паперами і рахунками. Це і є моє життя. Робота – перш за все.

Я спробував піти, але не встиг. У мене на шляху виросли дві дівчини. Схожі один на одну, як близнюки. Кудряве волосся, широкі темні нафарбовані брови, вії як у ляльок. Мода, тут вже нікуди не дінешся. Ольгу злегка перекосило. Вона спробувала приховати невдоволення, але це у неї  не вийшло.

– Ми все думали про яку дружину ти мрієш? Я вважаю, що ти мрієш про романтичну і ніжну. Будеш її балувати і носити на руках. А моя сестра, – кивнула на дівчину яка стояла поряд, – вважає, що ти хочеш красуню модельної зовнішності.

– Так! Жорстоку і пристрасну. Непокірну і свавільну, – мрійливо продовжила інша. – І ти будеш її приборкувати. Іноді жорстоко, іноді ніжно. Так хто з нас правий?

– Ніхто, – вимучено посміхнувся я. – Я поки сам не вирішив. Але характер дівчини для мене відіграє важливу роль.