Глава 4. Анна

Я спала і бачила кошмари. Альберт Микитович домагався мене самим вульгарним чином, а я ніяк не могла від нього звільнитися. Він лапав мене, чогось тряс, як грушу, і намагався добитися взаємності. Я відмовлялася і навіть пару раз вдарила його ліктем. Але старий ловелас був наполегливий. Він обіцяв озолотити мене, а в разі відмови погрожував розірвати договір оренди. Навіть у сні жахів я продовжувала думати про свій магазинчик, який повільно, але впевнено йшов під воду. Потім в моєму сні з'явилася якась жінка, яка почала репетувати, як потерпіла. Здається, вона ревнувала мене до Альберта Микитовича. Його вона назвала хамом, а мене повією. Нарешті жінка замовкла, а я прокинулася. Насилу розліпила очі. Голова боліла. Схоже, я зовсім не відпочила. Озирнулася навкруги, побачила поряд з собою на ліжку оголеного чоловіка. І мало не померла від жаху. Це був не сон. Чоловік років тридцяти, темноволосий, атлетичної статури. Він посміхався і з цікавістю дивився на мене бездонними карими очима. Холодними і безсоромними. Розглядав мене з голови до ніг, як якусь дивину. Я що, втратила розум і замовила хлопчика за викликом вночі? Навіть подумати страшно, як низько я пала! І у нас щось було? Ясна річ що, було. Інакше навіщо він тут сидить? Грошей від мене за послуги чекає. Просто жах! Скільки ж я йому винна? У мене з собою грошей кіт наплакав ... Тільки скандалу з проститутом мені не вистачало!

– Доброго ранку, крихітка, – красень лукаво дивився на мене.

Він що, знущається? За кого він мене приймає, нахаба? Сам-то чим краще?

– Що ви робите в моєму номері? – запитав незнайомець, вигнувши дугою брову.

Після короткої перепалки я зрозуміла, що вляпалася в історію. Марго помилилася. На поверсі один номер–люкс все–таки був зайнятий. І я, будучи в такому стані, приперлася в чужий номер. Та ще й права почала качати. Пора тікати. Причому негайно. Сильно смикнула на себе простирадло, відібрала його у красеня і загорнулася щільніше. Зробила я це даремно. Оголений красень посміхнувся самовдоволеною нахабною посмішкою. Впевнений, що справив на мене враження. Я намагалася не дивитися на нього, але очі мимоволі косили в його сторону. А дивитися було на що ... Чоловік вдосталь насолодився моїм зніяковінням і прикрився покривалом. Цілком природно, що постоялець розкішного номера побажав дізнатися, звідки у мене ключ. Треба було терміново виплутуватися з цієї безглуздої ситуації. Не могла ж я підвести свою подругу. Мені вдалося накинути халат, який лежав поруч з ліжком. Тепер я відчула себе впевненіше. Вже краще, ніж в простирадлі на голе тіло. Чоловік благородно дозволив мені привести себе до ладу і одягнутися. Пора бігти. Бігти з ганьбою, але іншого виходу у мене немає. Я приспала пильність постояльця розкішного номера, змогла перейти до вітальні. Мої речі були розкидані по всій кімнаті. Збирати їх немає часу. Швидко схопила сумку, відкрила двері, узяла стілець і вискочила в тамбур. Зачинила двері і підперла ручку стільцем. А тепер мерщій звідси! Я нервово тикала в кнопку ліфта. На моє щастя, він прибув швидко і був порожній. Ступні нахололи від підлоги. Добре, що халат довгий, майже до підлоги, і широкий. Не видно, що я гола. На одному з поверхів в ліфт увійшла літня пара. Я скосила на них погляд. Пані з подивом подивилася на мої босі ноги і тицьнула в бік чоловіка. Той теж подивився на мене. До першого поверху ми спускалися нескінченно довго. Напевно незнайомець вже вибив двері і тепер шукає мене по всьому готелю. Вислизнула з ліфта, і, намагаючись не привертати уваги, пробралася в кабінет Маргарити. У коридорі народу було небагато, і нікому до мене не було діла. Влетіла в кімнату. Щільно закрила за собою двері, замкнула її, притулилася до неї спиною і тільки тепер перевела дух.

– Марго, прости мене рідненька! – простогнала я. – Схоже, я тебе підвела. Вляпалася я по повній!

Простягнула їй електронний ключ. Подруга здивовано дивилася на мене.

– Що сталося, чому ти босоніж і в халаті?

– Пояснювати ніколи! Дай мені що–небудь з одягу. За мною чоловік женеться, шукає. Думає, що я повія. Довга історія. Я номер переплутала. Доберуся до себе додому – подзвоню і все розповім. Боюся, у тебе будуть через мене сильні неприємності.

Маргарита закліпала очима, задумалась.

– Дай подумати ... Немає в мене нічого з одягу, – вона дістала з шафи туфлі і простягла мені. – Ось, туфлі старі є і все. Можу дати своє пальто ... Мені ще дві години тут сидіти. Вдома переодягнешся і привезеш назад.

В Марго задзеленчав телефон.

– Стривай, мені відповісти треба, – застережливо підняла вона вказівний палець. – Охоронець дзвонить.

По тому, як змінилося обличчя Маргарити, я здогадалася, що мене вже шукають. І можливо з собаками.

– Так, негайно їдь! Швидко! – мовила подруга. – Я до тебе після роботи заїду. Сюди не повертайся.

По її виразу обличчя я зрозуміла, що все погано. Дуже погано. Сунула ноги в туфлі, пальто брати не стала, раз повернутися не зможу. У машині не замерзну, доберуся якось. Побігла на підземну стоянку, вскочила в автомобіль і натиснула на газ. Пискнули шини, і автомобіль вилетів з стоянки. Треба негайно заспокоїтися, інакше можу потрапити в аварію. Я глибоко зітхнула кілька разів. Нарешті взяла себе в руки. Тут мене вже ніхто не дістане. Включила музику і спробувала зібрати думки до купи. Виходило це погано. Думки скакали як блохи і не хотіли вибудовуватися в ряд. Чим моя витівка загрожує особисто мені? Та практично нічим. Ну, можуть звинуватити в хуліганстві або в проституції і домаганні ... Це погано, але не смертельно. За грати не посадять. Я сподіваюся ... Треба буде по інтернету полазити, вивчити Кримінальний кодекс. Чи краще не псувати собі нерви? Раптом знайду щось страшне? Похитала головою і відігнала погані думки. А чим це загрожує для Марго? Можуть звільнити. Та ще й штраф накладуть за те, що вона мені віддала універсальний ключ. Адже це неприпустимо. Ось це я її підвела, так підвела! Штраф я за неї заплачу. А от те, що зі скандалом подругу виженуть – просто жахливо!