Глава 3. Віктор

Я схилився над дівчиною. На весіллі її я не бачив. Хто вона? Моя чергова наречена? І як вона потрапила в мій номер? На вигляд років двадцять шість. Виглядає трішки стомленою, косметики мало. Симпатична, якщо не сказати красива. Нахилився нижче. Пишне чорне волосся незнайомки пахло трояндами. Ніжний і витончений аромат. Незвичайний парфум. Відчув, що починаю заводитися. Хто б не завівся, побачивши поруч з собою оголену красуню? Погладив її округле плече. І у відповідь отримав різкий удар ліктем в груди.

– Не смійте мене чіпати, Альберте Микитович! – пробурмотала незнайомка. – Ідіть ви ... Куди подалі ... В сотий раз повторюю – нічого у нас з вами не буде.

Альберт Микитович? Керуючий? Що б це значило? Одні запитання. Знову доторкнувся до плеча дівчини, але розсудливо відсунувся подалі. Вона сердито скинула мою долоню:

– Я сказала, не чіпайте мене! Я вам не дешева повія!

Ні? А хто ж тоді? Дорога? Якщо дівчинка за викликом, то чому спить, як убита? Може слід її розбудити, чи не варто? Потряс її більш наполегливо і сильно. Вона знову щось пробубоніла собі під ніс. Я розібрав тільки, що мені варто піти в піший еротичний тур. Алкоголем від неї не пахло. Може, обкурилася? Бажання наростало. Я був заінтригований. Незнайомка мені сподобалася. Її червоні трусики так апетитно відтіняли ніжну шкіру. Але не міг же я зайнятися любов'ю з жінкою без її відома? Знову спробував привести її до тями. Дізнався про себе багато цікавого і далеко не втішного. Довелося подалі відсунутися від таємничої незнайомки. Однак очі мимоволі косили в її сторону. З жалем накрив дівчину простирадлом. Гаразд, нехай відпочиває. Можна викликати охорону, але це якось не по-чоловічому. Розберуся з нею вранці сам. Тоді і вимагатиму компенсацію за мої нічні страждання. І нехай тільки спробує відмовити! Судячи з того, як вона міцно спить, втекти вона від мене точно не зможе. Проте я так і не зміг заснути, як не намагався. Коли поруч лежить оголена красуня, який вже тут сон? Встав і налив собі ще коньяку. Сів біля вікна у крісло. До світанку часу ще чимало. І чим себе зайняти? Мабуть, доведеться попрацювати. Піду в кабінет розбирати документи по готелю, а то дуже велика спокуса накинутися на незнайомку і задушити її в пристрасних обіймах. У вітальні мимоволі зупинився. По всій кімнаті дуже художньо розкидані речі незнайомки. Особливо мене вразила композиція з амуром. Він тепер виглядав вельми еротично. Ледь не впав через туфлю, яка валялася біля крісла. Пошукав поглядом другу, але не знайшов. Попрацюю трохи, раз не вдалося розбудити незнайомку. Рахунки по готелю дуже заплутані. Бухгалтеру доведеться повозитися. Мабуть, потрібно запросити ще й аудитора. Таке відчуття, що Альберт Микитович навмисно недбало вів документацію. Треба знайти йому заміну. Цей Гуров – темна конячка. Очевидно, він добре наживався за рахунок колишнього власника. Зі мною цей номер не пройде. До ранку сон почав перемагати, і я повернувся в ліжко. Дівчина все так само мило спала. Я знову спробував її розбудити. Але як не тряс, нічого не вийшло. Вона навіть лаятися на мене перестала. Була безвольною, як іграшка. Ліг поряд з нею і задрімав. Прокинувся від наполегливого стуку в двері номера.

– Обслуговування номерів! – голос здався мені знайомим. – Сніданок і свіжа кава в ліжко!

Відімкнувся замок, задзвенів посуд на столику сервіровки, покоївка перетнула вітальню, стукаючи каблуками по паркету як кінь.

– Ні, зайдіть будь ласка пізніше, – попросив я.

 І тут зрозумів, що голос належить красуні із силікону Марії.  Вона тут звідки? Я швидко обійняв незнайомку. Вона майже не рухалась. Поклав її зверху на себе. Двері в спальню відчинилися і на порозі з'явилася Марія. Вона штовхала перед собою хромований столик. На ньому парували дві чашки кави, стояла пляшка коньяку і пузаті чарки. У Марії очі стали мов п’ять копійок. Я подумки зрадів. Сподіваюся, що тепер вона від мене відстане раз і назавжди.

– Ти не один? – запитала Марія злим та розчарованим голосом.

– Звичайно, – посміхнувся я. – Не зміг заснути на самоті.

Незнайомка повільно підняла голову з моїх грудей і озирнулася на Марію затуманеним поглядом.

– Забирайтеся звідси геть, – ледь виговорила вона. – Як же ти мене дістав Альб...

Я знав, що далі вона сказала б «Альберт Микитович», але заткнув їй рот поцілунком. За що отримав ліктем в живіт. Незнайомка відповзла від мене на інший кінець ліжка, і я прикрив її ковдрою.

 – Дуже жагуча штучка, – посміхнувся я Марії. – Просто вогонь!

– Ти хамло!!! Наговорив красивих слів, наобіцяв золоті гори! А сам!!! Як ти міг?! – закричала Марія як навіжена. – З нею! Вульгарною дівкою! Повією! Ні, це гірше, ніж з повією! З прислугою !!!

Взагалі-то я нікому нічого вчора не обіцяв. Це я пам'ятаю точно. Марія різко розвернулася і сердито застукала підборами. Вхідні двері грюкнули так, що кришталеві підвіски на люстрі у вітальні жалібно задзвеніли. Прислуга? Навіть якщо і так, що, прислуга не людина? Може, їй теж хочеться великої і чистої любові, та ще й з домішкою дикої африканської пристрасті? Цікаво, звідки Марія знає цю дівчину? Може, моя незнайомка – офіціантка з весілля? Я на них точно не дивився. Судячи з її простого макіяжу схоже на правду. Але як вона змогла потрапити в мій номер серед ночі. Дівчина почала прокидатися. Крик Марії її все–таки розбудив. Я оперся на подушку і спостерігав за нею. Хороша, як не крути. І ніякого силікону. Груди красиві, налиті мов спіла вишня. Так би і дивився не відриваючись. Відчув, що знову почав заводитися. Це зараз зовсім ні до чого. Спробував охолодити свій запал. Безуспішно. Незнайомка відкрила очі, підвелася і озирнулася. Побачила мене і завмерла. Судорожно почала тягнути ковдру на себе. Але і я не міг відпустити свою частину зі зрозумілих причин. Через кілька секунд ми сиділи на різних кінцях ліжка, прикриваючись одним простирадлом і дивлячись один одному в очі. На обличчі незнайомки читався несказанний жах.