11.3.

Все відбувалось наче в сповільненій зйомці. Соня летіла вниз поки її тіло не поглинула зелена рідина. 
Працівники, які були свідками скоєного стоять нерухомо. Всі обличчя сповнені жаху. Всі вони його люди, на них є важелі управління і вони роблять все що скаже Леонід Маркович, хочуть вони того чи ні. 
Влад хапає хлопця в уніформі і починає трясти. 
- Як її врятувати?! Кажи!!!
- Я..я..я нннезнааю...- налякано запинається той. 
- Кажи як спустошити цистерну або я і тебе туди закину!
- Там є аварійні шлюзи- показує він тремтячими руками.- Але якщо їх відкрити, вся рідина затопить приміщення. 
- До біса ваше приміщення! - випалює Влад і тягне за важіль. 
Важіль скрипить під руками і не хоче піддаватись. Ним явно ніколи не користувались.  Макс підбігає до Влада і в чотири руки в них виходить відкрити шлюзи. 
Шлюзи виявились величезними, тому в ту ж секунду всіх накриває хвилею лимонаду. 
Владислав протирає очі і намагається сфокусувати погляд. Голова гуде від сирени і криків персоналу. Коли картинка знову стає чітка, він помічає Соню, яка лежить непритомна на підлозі. Він кидається до неї. 
- Маленька! Ти мене чуєш?!- падає до неї на коліна. 
Тремтячими руками знаходить пульс. Ще жива. Влад швидко дістає з кишені невеличку пробірку з антидотом, який їм зробив професор, і вливає їй в рот. 
- Боже, тільки подій! Прошу!
Якщо їй вкололи не Біксіт-1, вона приречена. Максим підбіг до Софії з Владом. 
- Ти дав їй антидот?
- Так, відразу, але вона досі непритомна. - прошепотів Владислав.- А що як..
- Не дочекаєшся.- мляво протягнула дівчина. 
- Соня!!- притиснув її до себе наречений. - Я так злякався за тебе!
- Все нормально, але якщо ти не послабиш свої обійми, то зламаєш мені ребра.- прошепотіла дівчина.
- Ой, вибач... вибач. Звичайно. - посміхнувся Влад.
- Боже, яка любов, яка драма! - заплескав в долоні Леонід Маркович, який стояв на рівень вище від наших героїв. - Але мені вже набридла ваша сльозлива п’єса, час її закінчувати. Взяти їх! - махнув він своїй охороні.
Охорона в ту ж секунду оточила команду. Тікати не було куди. Соня втомлено видихнула, здається так і закінчиться їхня історія. Їй не було страшно, вона розуміла, що їх шанси перемогти могутню корпорацію були мізерні. Коли озброєні люди Леоніда Марковича зробили перші кроки ближче, вона просто закрила очі, щоб нічого не бачити. Аж раптом різкий шум змусив знову їх розплющити. 
- Ані руш! Поліція! Киньте зброю і підніміть руки! 
Працівники поліції, яких було втроє більше, оточили охорону. В них не було іншого вибору як покласти зброю на підлогу. 
В цей момент вийшов професор. Всі докази злочинної діяльності, які команді вдалось роздобути, відразу були відправлені йому. А він в свою чергу, з усім цим прийшов у поліцію. 
Соня бачила як на її керівника одягнули наручники. Дівчина посміхнулась.
- У нас вийшло...- знесилено сказала Софія і все таки закрила очі.
- Соня! Гей, ти мене чуєш?! Потрібен лікар! - закричав Влад. 
Соню, як і хлопців доставили в лікарню. Влад з Максом опирались щоб їх оглянули, але лікарі наполягли. 
- Який може бути огляд, якщо моя наречена там без свідомості?? Зі мною все нормально! Відпустіть мене до неї. - на емоціях говорив Влад.
- З вашою нареченою все буде добре. Дайте нашим лікарям подбати про неї, а ми поки обробимо ваші рани і синці. - заспокоювала хлопця медсестра. 
Як тільки Влада відпустили він вже нервово нарізав кола біля палати коханої. Коли звідти вийшов лікар. 
- Люкарю, що з нею? - кинувся відразу хлопець. 
- Софія вже отямилась. В неї просто була емоційна та фізична перевтома. Зараз з нею та дитиною все нормально.
Від почутого серце пропустило удар. 
- Дитиною? 
- Я бачу для вас це новина. Що ж вітаю, ви станете батьком! 
- Дддякую ... - ошелешено протягнув Владислав. 
- Що ж ви завмерли, біжіть до своєї коханої! - посміхнувся лікар і поплескав його по плечу. 
- Так...звичайно... - побіг хлопець.
Соня лежала на ліжку і задумливо вдивлялась у вікно. 
- Ти як, маленька? - несміливо підійшов наречений. 
- Вже добре. А ти як? - перевела вона погляд. 
- Чудово.- посміхнувся Влад. 
- Лікар тобі все сказав? 
- Так. Я такий щасливий! - зарився хлопець в її волосся. - І такий дурень! Якби я знав, то нізащо б не відпустив тебе на цю справу. 
Соня заплакала. 
- Ей, ти чого, маленька?
- Я навіть не здогадувалась, що зі мною відбувається. Перепади температури та настрою, кава стала жахлива на смак. Я думала, що в мене просто їде дах від нервів. А тут виявляється я на 6му тижні.- крізь сльози засміялась Софія. - Ти на таке не розраховував...
- Соня, ти зробила мене щасливим, коли я тебе зустрів, а тепер я стану вдвічі щасливішим. Про таке чудо я навіть мріяти не міг. 
- Я тебе кохаю. Я така щаслива, що все закінчилось. 
- Ні.. не закінчилось... Це тільки початок, початок нашої нової історії.- посміхнувся хлопець.