10.2.

Ранок. Соня сиділа за столом і пила каву, аж раптом відчула різкий прилив слабкості, в голові запаморочилось і від цього вона мляво сперлась об стіл.
- Маленька, все нормально? - стурбовано запитав Влад. 
- Запаморочилось щось. Мабуть погано виспалась. Зараз доп’ю каву і буде легше. 
- Ти не захворіла?
- Та ні, все нормально. Просто втома. 
- Ну дивись мені. 
Пара швидко зібралась і вони вже їхали на роботу. Соня досі відчувала гіркуватий присмак кави в роті від чого її трохи нудило. 
- А ти змінив сорт кави? - запитала дівчина. 
- Та ні, той що і завжди беру додому. Я його і в кав’ярні використовую. А що? 
- Здалось що смак інший, напевно надто міцний зробила. 
- Може щось з кавоваркою. Повернемось, погляну. 
У Владислава задзвонив телефон. 
- Ало! Щось серйозне? Добре, зустрінемось після роботи в кав’ярні.
- Щось трапилось? - запитала Соня.
- Поки не зрозуміло. Макс хоче поговорити сьогодні після роботи. 
Весь робочий день Софію не покидали тривожні думки. Раптом щось пішло не по плану? Або раптом Макс більше не хоче продовжувати цю справу разом з ними? Єдине, що залишалось дочекатись закінчення робочої зміни і почути нову інформацію особисто.
Коли дівчина зайшла в кав’ярню, хлопці вже чекали її за столиком.
- Привіт. - привітався Макс.
- Привіт. - відповіла Соня і сіла за столик. - Розповідай скоріше, що трапилось. 
- Що ж тоді не буду тягнути інтригу. Професор знає, що ми були в його кабінеті і взяли зразок Біксіт-1.
- Що??? Звідки?- шоковано запитав Влад. 
- Там всюди встановлені відеокамери. 
- Як ти дізнався про це? - запитала Софія.
- Він мені сам розповів. 
- Ось так просто розповів? І що нам тепер робити?- продовжила дівчина. 
- Продовжувати свій план. Професор згодився нам допомогти. 
- Навіщо йому це? - з підозрою запитав Влад. 
- З самого початку ці покидьки погрожували його сім’ї. І професор розробляв Біксіт-1 задля їх безпеки, але потім вони накачали цією гидотою його рідних і наказали розробити протиотруту щоб їх врятувати. Іван Вікторович не встиг... 
- Ти думаєш йому можна довіряти? - сказав Владислав.
- В будь-якому випадку, без його допомоги ми не проберемося на завод непоміченими. Це наш єдиний шанс. 
За столом настала тиша. Всі переварювали інформацію, яка впала їм на голову. 
- Добре, я хочу особисто поговорити з ним. - після роздумів сказав Влад. - Я хочу запевнитись, що йому слід вірити і він може бути нам корисним. 
- Я зв’яжуся з ним і домовлюсь про зустріч. - кивнув Макс. 
Соня з Владом їхали додому мовчки. Кожен був у своїх думках і ніхто не насмілився вимовити їх в слух. 
По приїзду додому хлопець взявся розбирати кавоварку. 
- Я промив сітку на фільтрі, може від цього був неприємний смак кави. 
- Дякую, коханий. - чмокнула хлопця Соня.
- Будь ласка. Зараз заварю по горнятку, порівняємо результат. 
Владислав передав коханій горнятко кави і сів поруч з нею. 
- Зараз і справді смачніше.- посміхнулась Софія.
Вони допили каву і Влад мовчки взяв дівчину на руки і поніс у вітальню. 
- Що ти робиш? - засміялась та. 
Хлопець поклав Соню на ліжко і ліг поруч притягуючи її до себе в обійми. Він зарився обличчям в її довге темне волосся і прошепотів на вухо: 
- Мені потрібна моя особиста зона спокою, яку ти мені даруєш. Я просто хочу лежати з тобою поруч, вдихати твій аромат і відчувати твої дотики. Не хочу всього цього світу, хочу тільки тебе і більше нічого...
- А я тільки тебе.- прошепотіла вона у відповідь.
Соня ще ніколи не бачила коханого таким вразливим і втомленим. Але це не робило його слабким в її очах. Це робило цей момент дуже інтимним і щирим. Він довіряв їй і був повністю відкритим. Від чого її серце тремтіло поруч з ним.