9.4.

- Ну ти даєш! Я подумав тобі дійсно погано. Ну акторка 10/10.
- Головне щоб професор повірив і не кинувся нас шукати. 
- Тоді ходімо, Макс пробує відволікти Івана Вікторовича і потягнути час, але не треба баритись.
Вони швидкими кроками пішли до потрібного корпусу, паралельно оглядаючись, щоб ніхто їх не помітив. Коли вони були біля потрібних дверей, на хвилину завмерли. 
- Буде не дуже добре якщо там хтось є всередині.- сказав Влад.
Дівчина мовчки взялась за ручку і опустила її вниз. 
- Двері зачинені, значить там нікого немає. Тепер головне щоб ключ підійшов. 
- Ну взагалі безстрашна. - округлив очі хлопець.
Він вставив ключ в  дверний отвір і зробив декілька обертів. Замок з скрипом піддався. 
- Бінго! - зраділа Соня. 
- Ходімо поки нікого не зустріли в коридорі.
Коли вони зайшли в кабінет Влад закрив двері зсередини. З вигляду це був звичайний кабінет, якби не стелаж з різнокольоровими речовинами в пробірках, які були підсвічені світлодіодною стрічкою. 
- Потрібно обшукати робочий стіл і шафу з папками. - сказав Влад.
- Тоді давай я шукаю в столі а ти серед папок. 
- Добре. 
Вони взялися до роботи. Соня передивлялась один ящик за іншим. Нічого цікавого не потрапляло на очі. Аж раптом, коли вона хотіла закрити самий нижній ящик, його заїло. 
- Хм... Я щось не можу закрити.
- Давай я спробую. Сонь...
- Що? 
- Тут подвійне дно! Одна дощечка з’їхала і тому ящик не закривався. 
- Скоріше відкривай що там. 
- Тут якась папка. 
Соня з Владом почали роздивлятись документи, які були всередині. І з кожним наступним надрукованим словом їх очі округлялись все більше і більше. 
- Ти бачиш те що і я?- сказав Влад.
- Зійти з розуму! Це ж договір співпраці Івана Вікторовича з компанією “Лайт”. 
- Егеш. Подивись, що написано в цій частині договору. 
- Професору належить розробка речовини під назвою “Біксіт-1”. Ось тобі і назва цієї гидоти. 
- Тут навіть вказана її хімічна формула. 
- Покажи мені. Я пошукаю Біксіт-1 на стелажі.
- Добре, а я поки сфотографую ці документи. 
На стелажі було дуже багато різних пробірок і не знаючи порядок їх розміщення, це було те саме, що шукати голку в копиці сіна. Але сьогодні удача була на боці Соні. 
- Ось воно! 
- Супер, тільки що ми з ним будемо робити? Якщо ми візьмемо одну пробірку, це явно помітять. 
- Так, але якщо ми позливаємо по трохи з кожної, то ніхто нічого не помітить. Для доказів нам вистачить зовсім трохи цієї речовини.
В цей момент дівчина дістала пусту пробірку з кишені халату.
- Оце ти підготувалась... Ти дивуєш мене все більше і більше. 
- Подумала, хай лежить про всяк випадок.- спокійно знизала плечима Соня. 
Вони почали обережно переливати речовину в пусту пробірку, намагаючись залишати її на одному рівні в кожній. Дякувати богу, пробірок було не багато, тому вони швидко впорались. 
- Готово. - сказала дівчина закриваючи пробірку.
- Думаєш вони не помітять?
- Думаю не помітять. Ми взяли буквально по одній краплі. 
Пара хотіла вже йти з кабінету, як раптом за дверима пролунали якісь голоси після чого опустилась ручка дверей...