9.3.

Соня і Влад ,з приємною втомою після вечері, лежали в ліжку. 
- В тебе дуже приємні батьки.- сказала Соня. 
- До недавнього часу, вони такими були не постійно. 
- Головне те, що зараз, а все інше немає значення. Всі ми робили помилки. 
- Ну тут я згоден. Не завадило б познайомити моїх батьків з твоєю мамою.
- Ооо... Ні, і ще раз ні...Познайомляться на весіллі, так менше біди буде. 
- Та годі тобі, вона ж нормально провела вечір з нами.
- Можливо, але до знайомства батьків я ще морально не готова. 
- Я ж не кажу зараз їх знайомити. В нас ще є час. Я хочу довести наше розслідування до кінця і вже потім зі спокійною душею одружитись на тобі. 
- А якщо ми не доведемо це все до кінця? Якщо в нас не вийде?
- Вийде, ми вже вийшли на слід. Треба вірити в себе. 
- Від Макса нічого не чутно?
- Поки ні. Завтра поїдемо в лабораторію і побачимо що до чого. 
- Тоді давай спати, бо черговий мозковий штурм треба переносити на свіжу голову.
Ранок почався зі дзвінка на телефон Влада. Це був Макс.
- Добре, я зрозумів тебе, тоді до вечора. - сказав Владислав і поклав трубку.
- Що там??- запитала Соня.
- Професор виявився ще тим партизаном. Макс нічого з нього не витягнув, але він каже, що його поведінка явно вказує на те, що він співпрацює з “Лайт”.  У нас є план. 
- Який?
- Ми спробуємо витягти в професора ключі від того кабінету, де ми їх бачили, і поки Макс буде відволікати його, ми проберемося і пошукаємо хоч якісь зачіпки. 
- Як ми непомітно витягнемо ключі? 
- Тут вже важко. Ми не знаємо де він їх тримає, тому доведеться імпровізувати. 
- Ох... Тоді перейдемо до дій. Було зрозуміло що це не буде спокійне безпечне розслідування. Доведеться ризикувати. 
- Дивуюсь твоїй сміливості.- посміхнувся хлопець. 
- Просто з тобою я почуваюсь в безпеці. - посміхнулась у відповідь дівчина. 
Соня швидко привела себе в порядок і була готова вирушати на роботу. Сьогодні вона готувалась як на пограбування банку. Темне волосся зібране у високий хвіст, щоб було зручно, чорний гольф і чорні штани, щоб не привертати зайву увагу, стрілки на очах та зручне взуття без підборів. 
- Воу, що це за кішечка тут?- запитав Влад.
- Серйозна справа потребує серйозної підготовки. - підморгнула дівчина. 
- Ну якщо ти вже готова, то поїхали? 
- Поїхали. 
На роботі Софія все продумувала як вони будуть діяти в академії. Їм доведеться імпровізувати, але прорахувати декілька можливих сценаріїв було б не зайвим. 
- Ти часом не плануєш після роботи грабувати банк? А то мені доведеться здати тебе в поліцію.- засміялась Аня. 
- Та ні, просто одягнула що перше трапилось на очі.- посміхнулась дівчина.
- Тобі личить.
- Дякую.
- Які в тебе плани після роботи? Не хочеш сходити зі мною в кіно? А то самій якось нудно.
- Емм... Вибач, сьогодні не зможу, обіцяла цей вечір Владу.
- Ооу.. ну тоді звичайно.- посміхнулась Аня. 
Соня хотіла скоріше дізнатись якусь інформацію, яка б допомогла їм у розслідуванні, але водночас це трохи хвилювало. За роздумами час на роботі пролетів швидко, діватись було нікуди, тому вона зібралась з думками і вони поїхали до академії. 
Макс з професором вже почали працювати в лабораторії. Влад з Сонею взялись до звичних справ. Дівчина декілька разів подавала маркери зі столу і там ніяких ключів не було. Воно і не дивно, скоріше за все професор носив їх з собою. 
- Владиславе, принесіть мені будь ласка Хлорид танталу. 
Хлопцю знадобилось кілька хвилин щоб знайти необхідну пробірку. Він підійшов ближче до професора щоб її віддати і його очі впали на кишеню халату Івана Вікторовича, де ледь виглядав ключ від дверей. Він не знав чи це саме той ключ, але щоб дізнатися треба перевірити. 
Хлопець відійшов в сторону роблячи вигляд, що допомагає Соні.
- В його кишені халату, якийсь ключ. - прошепотів той.
Дівчина мовчки кивнула. Варіантів як його дістати поки не було. 
- Софія, принесіть ось цю пробірку.- вказав пальцем Іван Вікторович. - Тільки обережно в цієї речовини дуже їдкий запах. 
Дівчина принесла пробірку і поставила її у стійку, після чого майже відразу її ноги підкосились і Соню почало хитати в різні сторони. 
- З вами все добре? - занепокоєно запитав професор.
Дівчина щось нерозбірливо пробурмотіла і втратила свідомість. Професор встиг її притримати, щоб вона не впала. Всі страшенно перелякалися. Макс швидко увімкнув витяжку і приніс нашатир щоб привести її до тями. Через невеликий час Соня відкрила очі, але погляд був мутний. 
- Я виведу її на свіже повітря. - перехопив кохану Влад. 
- Так звичайно-звичайно. - сказав професор. 
Вони вийшли в коридор. 
- Сонь, Сонь, ти як? - занепокоївся хлопець.
- Ми самі? - мляво запитала дівчина. 
- Так. Я вивів тебе в коридор подихати.
Думаю тепер набагато краще. - посміхнулась Софія і витягла з кишені ключ.