9.2.

- Я бачу ти не дуже радієш цьому факту. - сказала Соня.
- Вас варто познайомити, але це буде морально важка вечеря. Принаймні для мене. 
- Ти радив мені дати шанс моїй мамі, то може треба і тобі дати шанс своїм батькам. Може вони подивились на ситуацію під іншим кутом. 
- Можливо і так. А ще можливо це буде найгірший вечір. Я боюсь щоб вони ніяк  тебе не образили. 
- За це взагалі не думай. Як би не пройшов цей вечір, це не змінить мого відношення до тебе. Я погодилась прожити все життя з тобою, а не з ними. 
Влад у відповідь лише задумливо посміхнувся. 
Випивши ранкову каву вони поїхали на роботу. Соня робила справи по роботі, але думками була вже на вечері з батьками Владислава. 
- Кхе-кхе...- неочікувано почулося за спиною.
Дівчина злякалась і смикнула плечима. Коли вона повернулась, то побачила Леоніда Марковича.
- Вибачте, не хотів вас налякати.
- Та нічого. Просто не почула як ви підійшли. 
- Софія, я хотів поцікавитись, чи у вас все нормально? Я цілий день за вами спостерігаю і ви якась вся не своя.
- Все добре, просто задумалась трохи. Вибачте якщо це вплинуло на мою роботу.
- Юність-юність... Думки так і просяться політати деінде. Колись і я таким був. - взяв він її по батьківському за руку. - Ооо... То ось вона причина ваших думок, тоді все ясно.- поглянув Леонід Маркович на обручку.- Щиро вітаю!
- Дякую. -  почервоніла Соня. 
- Добре, працюйте. Не буду вас відволікати. 
Після роботи по неї зайшов Влад. Він теж був весь в думках, але намагався поводитись як зазвичай. 
- Твої батьки приїдуть сьогодні до нас на вечерю? - все таки запитала дівчина.
- Так, але в нас не залишаться. В них є свій невеликий будинок на сусідній вулиці. 
- А ми встигнемо приготувати вечерю після лабораторії? 
- Ми не поїдемо сьогодні до лабораторії.- здивував її коханий. 
- Чому?
- Макс хоче спробувати витягти потрібну інформацію з професора. А при двох аспірантах він не буде дуже балакучий. Тому часу на приготування вечері буде більш ніж достатньо. 
- І коли ви це з Максом вирішили? 
- Макс зателефонував мені десь хвилин 10 тому і попросив сьогодні не їхати. 
- Сподіваюсь в нього вийде хоч щось дізнатись. 
- Я теж на це дуже сподіваюсь. - тяжко видихнув Влад. 
Вдома пара, переодягнувшись в комфортні речі, приступила до приготування їжі. 
- А що твої батьки полюбляють? - запитала Софія. 
- Ну вони люблять доволі легку і корисну їжу. Частіше за все це якась риба та овочі. 
- Тобто ми будемо готувати рибу? 
- Так, посмажимо лосося. А на гарнір броколі та спаржа, і думаю якийсь салат. 
- Може капрезе? Швидко, просто, смачно і корисно. 
- Супер, мені подобається. 
Влад почав смажити рибу, а Соня займалась гарніром і паралельно зробила салат. Дівчина теж дуже смачно готувала, але вона не отримувала від цього такого задоволення як її коханий. 
Вечеря була готова, тому вона пішла в свою кімнату щоб привести себе в порядок. Софія застигла біля своєї шафи і довго дивилась на свої речі. Знайомство з батьками твого майбутнього чоловіка це дуже відповідально, тому вибір наряду теж мав значення, але враховуючи їх педантичність підходящого одягу в неї не було. От так задача...
Почувся тихій стукіт в двері. 
- Увійдіть!
Це був Влад з якоюсь коробкою в руках. 
- Уже обрала, що одягнеш?
- Якщо чесно, то ні. Все здається не підходящим. 
- Тоді мій подарунок буде доречним. - протягнув він їй коробку. 
- Що це?
- Просто відкрий. 
Соня відкрила коробку і побачила там сукню. Шовкова тканина темно-синього кольору, яка була дуже приємною на дотик. Головним акцентом сукні були довгі напівпрозорі рукава. Вона була доволі скромною за фасоном, але водночас виглядала розкішно і дорого. 
- Вау! Це те що треба! Дякую, коханий! - танцюючи поцілувала Софія Влада в губи. 
- Одягайся скоріше, хочу побачити її на тобі. 
Дівчина швидко накинула на себе сукню, поки хлопець навіть не намагався зробити вигляд, що не спостерігає. Він підійшов ззаду і обережно защебнув блискавку на спині. Його гаряче дихання відчувалось так гостро, що по шкірі пробігали мурахи. Влад м’яко провів рукою по шиї, слідом проходячи поцілунками. Одним обережним рухом одягнув на неї невелике мінімалістичне кольє. 
- Ось тепер ідеально. - прошепотів хлопець на вухо. 
- Воно неймовірне...- прошепотіла Соня у відповідь. 
- Це кольє передається у спадок не одне покоління. Я хочу щоб ти його одягла в знак серйозності моїх намірів. 
Дівчина схвильовано округлила очі. 
- Я кохаю тебе!- сказала вона.
- А я тебе!
Вони завмерли на декілька хвилин дивлячись один одному в очі.
- Нам вже час зустрічати гостей. Готова? 
- Ага... - нервово видихнула Соня.
- Не хвилюйся, ти їм обов’язково сподобаєшся. 
Вони тільки спустились у вітальню, коли роздався дзвінок у двері. Влад відчинив двері і провів батьків у вітальню. 
- Мамо, тато, знайомтеся, це Софія - моя наречена. Соня, це мої батьки Олена Павлівна і Назар Вікторович. 
- Дуже приємно познайомитись. - сказала Соня. 
- Нам також. Синку, а чому ти нічого не розповідав про одруження? - сказав тато хлопця. 
- Не було слушної нагоди. Ходімо краще за стіл.
Вони взались вечеряти. Соня очікувала, що нависне мовчанка, як це буває на початку, але батьки Владислава виявились дуже комунікабельними і легкими в спілкуванні. 
- Софія, а хто ви за освітою? - запитала Олена Павлівна.
-  Вчитель англійської мови, але за фахом майже не працювала. То була перекладачем, то працювала в книжковій крамниці, а зараз працюю в бібліотеці. 
- То ви полюбляєте книги?
- Не уявляю свого життя без них.
- То Владислав вам вже показав нашу сімейну бібліотеку?
- О-так, вона неймовірна.
- Без перебільшення, так і є. Колись його тато теж вразив мене цим скарбом.- посміхнулась Олена чоловікові. 
- Як давно ви разом? - запитав Назар Вікторович. 
- Декілька місяців. - втрутився Влад. 
Соня боялась, що батьки будуть невдоволені таким швидким одруженням і взагалі не приймуть незнайомку в сім’ю. Але вона помилилась. 
- Ооу... То виходить це кохання з першого погляду. - посміхнулась мама до Влада з Сонею. - Коли ти знаходиш ту саму людину не завжди потрібно багато часу щоб зрозуміти це. Іноді вистачає одного моменту. 
- Мені і вистачило того самого одного моменту. - сказав хлопець ніжно взявши Софію за руку. 
За приємною розмовою з жартами, цікавими історіями і смачною їжею вечір пролетів неймовірно швидко і приємно. Пара проводжала батьків до дверей. 
- Соня, нам було дуже приємно з тобою познайомитись. Наш син точно в надійних руках. - сказала Олена Павлівна. 
- Мені теж було дуже приємно познайомитись. 
- Синку, а ти молодець. Ти все робиш правильно і ми пишаємось тобою. - сказав батько. 
- Дякую, тато, мені дуже приємно це почути.- сказав Влад. 
Вони всі обійнялись на прощання і на цьому вечір закінчився.