9.1.

- Ходімо звідси скоріш. - потягнув дівчину за руку Влад.- Не хочу щоб нас помітили, краще повернемось сюди пізніше. 
Хлопець на ходу написав повідомлення Максу, щоб той чекав їх в холі. 
- Ну що? Щось дізнались? - запитав Максим. 
- Ще й як...- протягнула Соня.
- Ми бачили Івана Вікторовича з тими типами з бібліотеки. Скоріше за все вони співпрацюють. 
- Оце так справи... Де ви їх побачили?
- В східному крилі. 
- Вони вас бачили?
- Лише професор, але ми сказали, що просто ще не запам’ятали де наша лабораторія, тому трохи заблукали. 
- Вам треба бути обережнішими наступного разу. Ті чоловіки явно бачили Соню в бібліотеці. Це може викликати підозри. А на рахунок Івана Вікторовича, нічого в нього не запитуйте. Продовжуйте грати свою роль абітурієнтів, а я сам спробую вивідати щось в нього.  
- Зрозуміли, добре. - кивнув Влад. 
Вони всі разом пішли до лабораторії. Грати роль наївних абітурієнтів було не важко, враховуючи те, що вони не були хіміками і часто губились в процесі. Цей день був нічим не легше попереднього, відсутність навіть азів давалась взнаки. 
- Мені терміново потрібна кава, бо мені здається, що в мене вибухне голова.- сказала Соня, коли вони сіли в машину. 
- Заїдемо в кав’ярню? - запитав Влад.
- Ні, поїхали вже додому. Зробимо каву самі. 
- Як скажеш.
- Можна питання? 
- Так, звичайно. 
- Ти вже сказав своїм батькам про нас? Просто з моєю мамою ти познайомився, а я ще не бачила твоїх батьків. 
- Я їм ще не говорив. Вони зараз за кордоном, тому я вас поки і не познайомив. 
- Розкажи мені про них. Які вони? 
- Ну мої батьки дуже педантичні. Мама все життя грає на віолончелі, а тато присвятив своє життя нейрохірургії. 
- Нічого собі! 
- Ага.. вони очікували, що я стану гарним юристом. Оплатили мені навчання в Англії, а я вирішив послухати своє серце і пішов в іншому напрямку. Вони важко сприйняли це рішення, тому зараз в нас натягнуті відносини.
- Ого, ти не говорив про це раніше.
- Та якось не було підходящої розмови, щоб про це згадати.
- Ти правильно вчинив, коли послухав своє серце.Я думаю батьки це зрозуміють і приймуть згодом.
- Можливо...- посміхнувся хлопець і торкнувся руки Соні. 
Від цього простого жесту ставало тепліше в грудях.
- Чим далі тим більше розумію настільки мені з тобою пощастило.- продовжував Влад. 
- А мені з тобою. - посміхнулась Соня.
Після важко дня пара відразу впала на ліжко і заснула. О 7 ранку задзвонив будильник. 
- Ммм... Мені на другу пару сьогодні. - сонно промямлила дівчина.
- Вставай, студент. - засміявся хлопець. - На роботу треба. 
- Аа точно, ще 5 хвилин і встаю.
- Давай, я поки каву заварю. А то вчора так і не дійшли до неї.
- Ти просто золото. 
Через 5 хвилин Влад повернувся в кімнату і побачив, що Соня знову спить. 
- Маленька, вставай бо запізнимось. 
- Мммм...- прикидалася сплячою дівчина.
- Ах так. - хмикнув хлопець.
Він розщебнув ґудзики на її нічній сорочці і почав цілувати її груди. Спочатку ніжно, а потім з більшим напором. Проводив подушечками пальців, обводив язиком вершинки. 
- Охх... Добре, встаю, встаю. Бо так доведеться брати вихідний. 
- Я був би не проти. - звабливо посміхнувся Влад.
-  Нууу... Я б теж, але сьогодні багато роботи в бібліотеці, а потім ще й в лабораторії. - чмокнула вона його в губи. - Тому ходімо пити каву. 
- Ех... Ходімо.
Соня зробила перший ковток кави і закотила очі від задоволення. Вона відчувала як тепло напою огортало її з середини, як кофеїн наче рікою біг по венам, даючи приплив енергії. 
Влад весь ранок просидів в телефоні і відповідав комусь на повідомлення. Він виглядав трохи занепокоєним.
- Коханий, все добре? 
Так...просто... Завтра приїжджають мої батьки.