8.3.

- Доню, привіт. А чому тебе не видно? 
- Привіт, мам. Я зараз їду додому, давай пізніше поговоримо.
- В тебе якийсь схвильований голос, щось трапилось? 
- Ні, все добре. Я просто в машині. 
- Негайно увімкни камеру, щоб я бачила, що з тобою все добре!!!
Соня налякано глитнула і увімкнула камеру, та навела її на себе щоб Влад не потрапив в кадр. 
- Ти що на пасажирському сидінні? А з ким ти їдеш? Хто за кермом?!
Влад не витримав і взяв у Софії телефон і навів на себе.
- Доброго дня! 
- Доброго дня, юначе. А ви хто такий? 
- Я наречений вашої доньки - Владислав. 
- Наречений? Боже, доню, а чого ти нічого не розповіла мені? 
- Просто все вийшло так спонтанно, що ми ще нікому не розповідали.- сказала Соня.- Може ми все таки поговоримо пізніше, коли вже будемо вдома?
- Ну добре-добре, чекаю твого дзвінка. 
Коли потухнув екран телефону, дівчина полегшено видихнула і відхилилась всім тілом на кріслі авто. 
- Який жах...- протягнула вона. 
- Чому жах? Твоя мама просто хвилюється.
- Попередні років 20 вона не сильно хвилювалась про мене, а тепер намагається наздогнати втрачене. Коли я була маленька вона покинула нас з татом і пішла шукати кращої долі. Змінювала чоловіків як рукавички і тусила по всіляким закладам. А коли тата не стало знову вирішила згадати, що в неї є донька. 
- Може вона зрозуміла свої помилки і хоче все виправити. Всі люди можуть помилятися. 
- Можливо, але пройшло вже стільки часу, що я не впевнена що знову зможу їй довіряти. 
- Але ти можеш спробувати дати їй хоча б шанс. 
- Єххх... Я спробую.
- Це вже інша справа. Запроси її до нас на вечерю. Нормально познайомимось, поспілкуємось. 
- Ти впевнений, що ти цього хочеш?
- А чого ні? 
- Ну моя мама трохи специфічна людина, з нею важко.
- Ну рано чи пізно я ж повинен познайомитись з твоїми рідними, тому не думай про це, я впораюсь.
- Ну добре.
Коли вони приїхали додому Соня відразу набрала маму. 
- І коли ти збиралась сказати, що виходиш заміж? 
- Я ще не думала про це, мам. Я лише добу в статусі нареченої, я ще сама не звикла до цього. 
- Ти впевнена в цьому чоловіку? 
- Так, впевнена. До речі він запрошує тебе на вечерю, щоб краще познайомитись. 
- Гарна ідея, я якраз завтра буду в місті.
- В місті? А де ти була до цього?
- Ой це довга історія, розповім вже при зустрічі.
- Добре. На котру годину тебе чекати? 
- На 6 вечора нормально буде?
- Думаю так. Тоді до завтра.
- Па-па. 
Соня вийшла у вітальню. Владислав в цей час сидів біля каміна. 
- Ну що, запросила маму на вечерю?- запитав він.
- Запросила...
- А чого так важко?
- Не знаю, просто хвилююсь. Раніше зустрічі з мамою закінчувались не дуже добре. 
- Не хвилюйся ти так, я впевнений все пройде нормально.
- Сподіваюсь. 
- Треба буде приготувати щось смачненьке на завтра, що твоя мама любить?
- Солоденьких хлопчиків років на 15 молодше.- пирхнула Софія.
- Ем... Значить приготую декілька варіантів на свій смак. - розгублено сказав хлопець.
Вранці Влад попросив свою помічницю закупити деякі продукти по списку і зробити деякі заготовки, поки вони будуть на роботі. 
- А ми встигнемо приготувати вечерю? 
- Там все швидко готується, тим паче моя помічниця Тоня все завчасно підготує для нас і засервірує стіл.
- А що ми будемо готувати?
- Я не знаю, що полюбляє твоя мама, тому буде на вибір запечена риба або м’ясо на грилі, овочевий салат і кус кус. 
- Ммм... Звучить смачно. 
- Але я не знаю, що обрати по напоям.
- Щось не міцне, щоб мама залишилась при свіжому розумі. 
- В мене ще є вино, яке робить дідусь.
- Це буде чудовий варіант.- посміхнулась дівчина.
За роздумами про сьогоднішній візит мами, Соня і не помітила як пройшов робочий день. Вона переймалась щоб все пройшло нормально і коханий не подумав нічого поганого. 
Вдома пара швидко приготувала їжу і чекала на свою гостю. Рівно о шостій пролунав дзвінок в двері. Така пунктуальність дуже здивувала Софію. Влад, на правах господаря, відкрив двері. Перед ним стояла струнка, доглянута білявка років 50. Вона була одягнена в чорну приталену сукню, яку доповнила підборами та червоною помадою. Хлопець був вражений. 
- Знайомся, мамо, це - Владислав. А це моя мама - Ольга Андріївна. 
- Ну до чого так офіційно? Називайте мене просто Ольга. 
- Приємно познайомитись.- відповів хлопець.
- А мені то як. - кокетливо посміхнулась жіночка. 
- Ходімо вже за стіл, Влад приготував таку смачну вечерю. - сказала Соня. 
- Ну не я, а ми.- взяв її хлопець за руку. 
Спочатку за столом стояла повна тиша. 
- То де ви познайомились? - почала перша Ольга. 
- В книжковій крамниці, де я працювала. 
Соня вирішила не розповідати всю історію, тому відповіла стисло. 
- Працювала? А ти зараз там не працюєш?
- Ні, крамничку закрили. А мені запропонували роботу в бібліотеці. То ти казала, що була не в місті до цього? 
- Ох так! Закрутила роман з чоловіком з Франції і жила у нього. Там так гарно! Чоловік виявився правда гівнюком, але і дідько з ним.- спокійно відповіла мама. 
- Ясноо... - не здивовано протягнула Соня.
- А скільки ви вже разом? 
В цей момент Софія трішки замешкалась з відповіддю, тому відповів Влад.
- Декілька місяців.
- І так швидко заміж? Ти що знову залетіла? 
- Мамо!!!