8.2.

Сонячні промені пробирались через фіранки, м’яко бігаючи по обличчю. Соня відкрила очі і зрозуміла, що вже ранок. Перед очима бігали кадри вчорашнього вечора. Свічки, ванна з піною, вино і обручка. Боже... обручка... Невже вона сказала “ Так”. Скільки потрібно часу щоб звикнути до цього? Мабуть вічність. Це було швидке рішення, можливо навіть поспішне, але чогось всередині воно відчувалось абсолютно правильним. Так мало того життя, щоб витрачати його на сумніви. Цього разу Соня хотіла просто довіряти своєму серцю. А якщо воно виявиться неправим, то буде їй наука. Але це буде не зараз.
Дівчина прокинулась в кімнаті Влада, але поруч його не було. За звичкою накинула халат і вийшла у вітальню. Ні там, ні на кухні, ні в бібліотеці його не було. Аж раптом Соня почула звуки з кімнати, в якій ніколи не була. Вона обережно відкрила двері і побачила перед собою невеликий спортзал. 
Влад стояв навпроти боксерської груші і відпрацьовував удари. Спочатку удари руками, потім ногами. Він виглядав сконцентрованим. Чіткий удар, наступний ще чіткіший і швидший. М’язи були напружені, по шиї стікав піт. Соня не могла відірвати погляд і так мовчки і спостерігала.
- І довго ти отак будеш стояти? - запитав хлопець не відриваючись від свого заняття.
- Як ти мене помітив?
- Боковим зором.
- Я просто милувалась тобою і не хотіла відволікати. 
Хлопець зробив останній чіткий удар і повернувся до дівчини обличчям. 
- Ну тепер я вільний.- посміхнувся той. 
Соня підійшла впритул і відверто поцілувала коханого в губи.
- Я ж весь мокрий.
- Не знаю чому, але це дуже заводить. 
- Ммм... - хлопець сильніше пригорнув Софію до себе  і поцілував її в шию. - Але душ буде не зайвим. 
Після цих слів він різко закинув кохану на плече і поніс її в ванну кімнату. 
Дякувати богу Влад жив не у квартирі, а в своєму будинку, бо сусіди вже б стукали по батареям)))).
Поснідавши на швидкоруч, вони поїхали на роботу. 
Влад зайшов разом з Сонею в бібліотеку, щоб по старинці провести її до робочого місця. Але тільки вони зайшли всередину, він ошелешено подивився на натовп людей. Сьогодні до бібліотеки завітав відомий письменник, і тому людей було дуже багато. 
- Ого, у вас сьогодні якийсь захід?- запитав хлопець.
- Літературний вечір. До нас приїхав Антон Словацький. 
- Ніколи не чув про такого.- звів плечима Владислав. 
- Це відомий письменник з цього міста.
- Хмм.. цікаво. І про що він пише?
- В нього є різні жанри, але загалом наукова фантастика. 
- Ти теж його фанатка? - ущипнув хлопець її за бік. 
- В мене немає кумирів. Я люблю читати все. 
- Ну добре. Я побіжу на роботу, а тобі гарно провести час. 
- Дякую,  тобі теж гарного дня. 
Влад нахилився і по власницьки поцілував дівчину. 
- Тихенько, на нас же дивляться всі. 
- Байдуже! Ти без п’яти хвилин моя дружина, маю повне право. 
- Але ж всі інші цього не знають. 
- Хочеш щоб я всім це прокричав,- хмикнув хлопець. 
- Ось це вже точно зайве. 
- Ну добре-добре, я побіг. 
Соня провела коханого поглядом і стала поруч з усіма працівниками, які спостерігали як запрошений письменник підписував книги шанувальникам. До дівчини підбігла Аня. 
- Ти вже бачила хто до нас приїхав! Це ж сам Антон Словацький!!! 
- Я бачу ти його фанатка, я думала ти тільки по наукових статтях і тому подібне.
- Ти що! За його книгами майбутнє! Він вигадує такі теорії, які б стали вибухом в світі науки.
- Не думала, що все так глобально.
- Егеш! Добре, я побігла, хочу щоб він і мені книгу підписав.
- Біжи.
День був насиченим і пролетів дуже швидко. Наче тільки пів години тому Влад провів Софію на роботу, як він вже прийшов забирати її додому. 
- Як провела день? - запитав хлопець, коли вони сіли в машину.
- На диво дуже цікаво, час так швидко пролетів. 
Почувся звук відеозв’язку. 
- От дідько! - взяла Соня телефон в руки.
- Що там? 
- Мама...