Розділ 8.

Навіть спокійні вихідні без пригод промайнули як одна мить. Софія стояла в ванній навпроти дзеркала і роздивлялась своє відображення. Шкіра трохи повернула свій здоровий рум’янець, а очі блиск. Виходить корисно іноді проводити такі “ ліниві” вихідні. Дівчина зібрала своє густе темне волосся в обережний повітряний пучок, а на очах намалювала стрілки, щоб їх підкреслити. На губи нанесла напівпрозорий блиск і пішла на кухню, де Влад вже заварив каву.
- Добрий ранок.- сказала Соня.
- Добрий ранок, маленька. Гарно виглядаєш, вихідні пішли тобі на користь. 
- Дякую.- посміхнулась дівчина.- іноді і справді треба так провалятись декілька днів. 
- В мене для тебе є новини.
- Сподіваюсь гарні? 
- Макс зв’язався по відеозв’язку з одним із професорів академії, і той погодився разом працювати над його проектом. Тому завтра починаємо свою роботу асистентів. 
- Все так швидко? 
- Професору так сподобалась ідея проекту, що довго вмовляти його не довелось.
- А що за проект взагалі? 
- Чесно кажучи, я не сильно розуміюсь в хімії, тому, думаю, Макс краще пояснить його суть. 
- А як ми будемо працювати якщо нічого не розуміємо в хімії?
- Макс сказав професору, що ми готуємось лише вступати до академії, тому багато чого не знаємо, а Макс нам допомагає підтягнути свої знання. 
- Вступаємо до академії? Нам же не по 18 років.
- Ну  ніколи не пізно вчитись. Я наприклад пам’ятаю як з нами навчалась на курсі жіночка 50 років. 
- Ну може й так. 
Влад привіз Соню на роботу і по традиції довів її на робоче місце і тільки потім вирушив в кав’ярню. 
Дівчина приступила до роботи, але паралельно прислухалась до всього,  що відбувалось довкола. Вона сподівалась, що ті чоловіки ще повернуться в бібліотеку і Софія дізнається щось нове. 
- Гарно виглядаєш сьогодні. Правильно, для такого то чоловіка треба завжди бути в формі, а то ще відіб’є хтось.- єхидно сказала Катя.
- Для того щоб відбити треба теж хоч іноді бути в формі.
Катерина скривила обличчя і не знайшла, що відповісти, тому мовчки пішла працювати. 
- Ох і стерво! - подумала Соня.
- Доброго ранку, Софія!- привітався Леонід Маркович.
- Доброго ранку.
- Ви останнім часом гарно працюєте, так тримати.
- Дякую, стараюсь.
Леонід Маркович і раніше хвалив Соню за роботу, але сьогодні його інтонація видалась їй не зрозумілою. Наче суть слів була позитивна, але в його голосі звучала нотка чи то роздратованості, чи то сарказму. Можливо в нього просто щось трапилось, часи зараз складні, тому дівчина не робила на цьому акцент. 
Софія цілий день переглядала картотеку, і раптом почула знайомі голоси.
- І що він сказав?
- Що наші зобов’язання залишаються не змінними. 
Дівчина повернула голову туди звідки йшли голоси і побачила двох міцних чоловіків років 35, які були чимось схожі між собою. Вони були одягнені по простому - джинси і темний светр. Соня застигла на місці і наче сканувала їх поглядом, поки ті не пройшли мимо і загрозливо не подивились на неї. Дівчина відвела погляд і зробила вигляд, що працює. Ще не вистачало спалити себе одним поглядом. Вона швидко написала повідомлення Владу.
- Вони були тут! Я їх бачила!
- Хто?
- Ті чоловіки, яких я чула минулого разу.
- Скільки тобі ще працювати? 
- 15 хв.
- Я зараз буду. Почекаю поруч.Я зараз буду. Почекаю поруч.
Через декілька хвилин хлопець був поруч.
- Розповіси все по дорозі додому, нас можуть почути.
- Добре. 
Дівчина навела порядок на столі і вони пішли до машини. Коли вона відчула спиною шкіру крісел авто, мимоволі видихнула. Влад повернув ключ і вони рушили. Деякий час вони їхали мовчки, Соня не хотіла порушувати цю тишу, тому хлопець заговорив першим.
- Розповідай все по порядку. 
- Майже немає, що розповідати. Я побачила тих чоловіків, які минулого разу говорили про Лайт. Двоє кремезних. 
- Ти впевнена, що це вони?
- Так, я впізнала їх по голосу.
- Про що вони говорили?
- Один запитав “І що він сказав?”, інший відповів “Що наші зобов’язання залишаються не змінними.” Більше я нічого не чула.  
- “Він” говориш... Хм.. Значить їх шеф - чоловік. Це хоч щось.
Вдома дівчина відразу захотіла набрати собі гарячу ванну, щоб хоч трішки розслабитись. Вона дістала серед свої речей бомбочку і запалила пару аромосвічок для повної атмосфери. Соня занурилась з головою в теплу воду, від чого тіло відразу стало м’яким. Ніщо так не очищало їй голову, як відчуття теплої води, що огортає все тіло. 
Наступний день на роботі пройшов дуже спокійно і без пригод. Соня була в очікувані того як вони поїдуть в академію. 
- Ну що, готова, асистент Софія? - посміхнувся Влад. 
- Так, а ви, асистент Владислав? 
- Завжди готовий. 
Вони приїхали до академії, де їх вже чекав Макс. Він зустрів їх в холі, щоб трішки підготувати і провести до лабораторії.
- Тримайте халати, рукавички та захисні окуляри. 
- Оу все так серйозно.- сказав Влад.
- Для таких недосвідчених хіміків потрібний повний захист, щоб ви там не натворили справ. 
- А що нам взагалі там робити? - запитала Соня.
- Я буду давати вам чіткі інструкції, не турбуйтесь. Все буде зрозуміло. А ви в свою чергу користуйтесь нагодою і шукайте потрібну вам інформацію. У вас є час лише поки ми працюємо над проектом, тому не беріться. 
- А скільки буде тривати робота над проектом? - запитав Владислав. 
- Конкретно сказати важко, але часу у вас не багато. Ходімо вже до лабораторії.
Максим повів їх  по сходах на другий поверх. Коли вони зайшли в лабораторію, то побачили, що вона була досить простенька, з стареньким ремонтом. Але як засвідчив Макс, не дивлячись на її вигляд, вона мала достатньо необхідних реагентів та нового обладнання. 
- Знайомтесь, це професор Малкевич Іван Вікторович. А це мої асистенти Софія і Владислав. 
- Приємно познайомитись, молоді люди. То ви, як я розумію, збираєтесь вступати в нашу академію. Що привело вас до цієї складної науки? 
- Батьки хотіли щоб ми отримали іншу освіту і тоді ми їх послухали. А зараз зрозуміли, що ще не пізно навчатись тому, до чого лежить душа. - сказала Соня.
- Це дуже похвально. Навчатись і справді ніколи не пізно. Ну що ж, давайте я вам покажу екскурсію по нашій лабораторії, щоб ви розуміли, що де знаходиться. 
Іван Вікторович розповів за якими категоріями розподілені реагенти, показав які прилади вони будуть використовувати і як ними користуватись. 
- Ну якщо ви щось на запам’ятали, це не страшно. На практиці закріпимо. 
Влад з Сонею стояли з широко розплющеними очима і тільки озирались один на одного. Для них було занадто багато нової інформації.
Перший день роботи в лабораторії дався їм важко, так як вони ніколи не працювали з всім цим і дуже губились. Але Макс спокійно перекладав все на доступну мову. 
- Що ж вам доведеться гарно вивчити термінологію щоб вступити до академії, бо на вступному іспиті не буде такого перекладу від Максима.- посміхнувся професор. 
- Добре, дякую за пораду.- відповів Влад. 
- На сьогодні, я думаю, ми гарно попрацювали і вже час відпочивати.- сказав Макс. 
Вони вийшли з лабораторії і пішли на перший поверх. 
- Я зробив вам пропуски. Ви зможете приходити на якийсь час раніше щоб нарити інформацію про Лайт. Але не приходьте занадто рано, або в ті дні, коли ми не працюємо над проектом. Це буде дуже підозріло. 
- Добре, дякую Макс. Ми тебе зрозуміли. - потиснув Владислав йому руку. 
- Так, дякую, що нам допомагаєш.- сказала дівчина. 
- Немає за що, в нас спільна мета.