7.4.

- Вони говорили про якусь академію.
- В нашому місті лише академія імені Вернадського. ( *Не справжня назва) Але що ти пропонуєш нам робити?
- Поїхати туди і спробувати щось вивідати. 
- Якби ж було все так просто. Якщо ми просто почнемо слідкувати або у відкриту запитувати працівників це буде дуже підозріло. І як мінімум ми нічого не дізнаємось. Або що гірше наберемось неприємностей. 
- Ти правий, тоді я навіть не знаю.
- Коли будемо вдома, наберу Макса, може він чимось зможе допомогти. Не хочу зараз з ним говорити, нас можуть почути. Тому поїхали. 
Коли вони нарешті були подалі від зайвих вух, Влад зателефонував Максу. І ось воно везіння, виявляється, що Максим навчався в цій академії і добре знав багатьох професорів, з якими в подальшому стикався по роботі. Він якраз давно думав запропонувати втілити в життя один проект комусь із них. 
- Макс може взяти нас своїми асистентами. Так ми будемо в центрі всіх подій і зможемо дізнатись більше. - повідомив Владислав.
- Але ж вони поїдуть туди вже завтра. 
- Так, але на цьому їхні візити явно не закінчаться. В нас ще буде час. А поки мене цікавить ще одне.
- Що саме?
- Що ці чоловіки, яких ти чула, робили в бібліотеці?
- Хмм.. цікаве запитання. Можливо це просто тихе, не сильно людне місце, де можна проводити збори, не викликаючи підозри. 
- Або вони приходили до когось із працівників бібліотеки. - задумливо протягнув хлопець. 
- Це найбільша бібліотека міста, тут працює щонайменше 50 осіб. Вони могли прийти до будь-кого. 
- Окрім тебе. - посміхнувся Влад.
Соня хмикнула у відповідь. Тепер перед ними знову стояло більше запитань ніж відповідей. Але дівчина відчувала, що вони на вірному шляху. 
- Не грузи себе раніше часу, маленька. 
- З чого ти взяв, що вже почала?
- Я чую як рухаються механізми в твоїй голові. - посміхнувся хлопець. 
- Вибач, забула змастити.- засміялась Соня. - Але, якщо серйозно, я думаю що нам робити, коли ми дізнаємось хто всім цим орудує.
- Зберемо докази і повідомимо поліції.
- Люди масово помирають на протязі року, в лікарні навмисно приховують причини смерті, а поліція не має ніяких зачіпок. Тобі не здається це підозрілим? Можливо ніхто не припинив це безумство бо ніхто і не збирався? 
- Хмм.. звучить розумно, але яка їм з цього вигода? Чи ти думаєш, що злочинець прямо така велика шишка, що поліція підчиняється йому?
- Я не знаю. Я вже нічого не знаю...
- В нас немає вибору, тому доведеться довіритись поліції. Але не хвилюйся, в мене є план як нам перестрахуватися. 
- Який план? 
- Все потім. Для початку треба знайти злочинця і зібрати достатньо доказів щоб нам повірили. 
- Коли Макс хоче почати свій проект? 
- Для початку він повинен запропонувати одному з професорів працювати разом на базі лабораторії академії, і щоб той погодився. Завтра він поїде туди щоб поговорити. 
- Ех якби ж я тільки побачила тих чоловіків в бібліотеці, я б знала їх в обличчя і знала б за ким треба слідкувати. 
- Можливо вони ще раз прийдуть до бібліотеки, тому прислухайся і придивляйся до всього що відбувається довкола. Але не привертай до себе зайвої уваги. 
- Буду намагатися. 
Дівчина підійшла ближче до Влада і вперлася головою йому в плече і тяжко видихнула. Як ніколи раніше, їй хотілося сховатись від усього світу в обіймах коханого. Хлопець обійняв дівчину і почав заспокійливо гладити її волосся. 
- Я знаю, ти втомилась. Але зараз ми як ніколи на правильному шляху. Можливо ми єдині, хто може припинити це жахіття. 
- Ти думаєш в нас вийде? - котячими очима подивилась Соня.
- Звичайно вийде.- поцілував він її в скроню.