7.3.

Руки зрадницьки почали тремтіти. 
- Тоді в горах, хтось хотів мене вбити? 
- Виходить, що так. Коли ми повернулись за твоїм снігоходом, то при огляді помітили, що гальма були пошкоджені. 
- Але як вони дізнались який саме снігохід я оберу? В тебе ж все було добре з гальмами. 
- Як я розумію, основний розрахунок був на те, що ми потрапимо під лавину і не виберемось живими. Хтось навмисне злив більшу частину палива в обох снігоходах, щоб ми не змогли втекти від навалу снігу. А пошкоджені гальма були лише перестрахуванням. І можливо в них просто не вистачило часу, щоб непомітно пошкодити їх і на другому снігоході. 
- Але як можна було підлаштувати лавину в горах?
- Я думаю, вони використали вибухівку, я сам чув вибух. 
- І що нам тепер робити? 
- Насамперед треба все це прибрати, поки ніхто не побачив. Я залишусь сьогодні тут і буду слідкувати за тим, щоб нічого не трапилось. Тебе не можна зараз залишати одну. Я спробую загубитись серед читачів в читацькому залі. 
Соня була налякана, тому не стала заперечувати. Присутність коханого поруч навпаки її дуже заспокоювала. 
На здивування, день пройшов доволі тихо і без пригод. Можливо, злочинець розумів, що сьогодні пара буде максимально пильною і обережною, тому чекав кращої нагоди. 
Вдома дівчина не промовила ані слова і просто пішла в бібліотеку і поринула в читання. Влад знав, що так вона справлялась з подіями і емоціями, які на неї навалились. Він дав декілька годин відійти і потім наважився зайти до неї.
- Можна?- тихенько постукав хлопець.
- Звичайно можна, це ж твій дім і твоя бібліотека.
- Я знаю, ти налякана, але я завжди поруч і не дам тебе скривдити. Просто знай про це.
- Я не боюсь за своє життя. Я знала на, що себе підписую і була готова до всього. Але...
- Але що?
- Але я боюсь за твоє життя. Було неправильним втягувати тебе в це. 
Влад сів біля дівчини і руками м’яко взяв її за обличчям, щоб та поглянула йому в очі.
- Маленька, я сам прийняв таке рішення. Ти ж мене не змушувала. Я хочу бути з тобою, і навіть якщо мені доведеться бути проти всього світу. 
Соня поклала свою руку на руку Влада і мовчки продовжувала дивитись йому в очі. В неї не було слів, та і вони були зайві. Вільною рукою хлопець провів дівчині вниз по шиї, ведучи очима за рукою. Коли він зупинився на ключицях, знову підняв погляд на Софію і поцілував її в лоб. Всередині все перевернулось. Цей момент був більш інтимний ніж все, що було між ними раніше. Здавалося, що вони читають один одного без літер і слів. 
Пройшов місяць. Влад з Сонею поїхали до лікарні щоб нарешті зняти їй гіпс. 
- Нога зрослась правильно, все добре. Але деякий час сильно не навантажуйте.- сказав лікар.
- Дякую, лікарю. - віддячила Соня.
Пара вийшла в коридор. Перші кроки без гіпсу були дуже незвичними. Наче щось знайоме, але забуте. 
- Все добре, маленька?
- Так, просто дуже незвично. Нарешті можна повернутись до повноцінного життя. 
За цей місяць нових погроз або намагань нашкодити Софії не було. Вона впевнила Влада, що поки вона на роботі, вона в безпеці. Не будуть же її викрадати з робочого місця посеред білого дня на очах у купи людей. Хлопець погодився, але все одно кожного ранку проводжав її прямо до робочого місця, а ввечері звідти забирав. 
Соня передивлялась книги на полиці у була вся в своїх думках. Після того, як вони дізнались про “Лайт”, ніяких нових зачіпок не було. Навіть зв’язки Влада не допомогли їм дізнатись хто заправляє виробництвом цієї гидоти. 
Аж раптом чиясь розмова вирвала дівчину з роздумів. Голоси були по інший бік книжкової полиці.
- Шеф сказав забрати завтра з лабораторії речовину, яку вони підливають в ту газовану гидоту. 
- А чого ми? 
- Бо той недоумок, який це робив до цього, вирішив хлебнути цього чудо напою. І тепер відправився в газету до інших прізвищ. Тому не задавай зайвих запитань, і щоб завтра був біля академії. 
Дівчина округлила очі. Невже розмова йшла про “Лайт”?! Вона вирішила написати Владу, але поки шукала телефон в кишені, зачепила одну з книг і та впала на підлогу. 
- Ти це чув? Тут хтось є. 
Софія завмерла на долю секунди, але потім вирішила забиратись звідти. Коли чоловіки обійшли ряд з книгами, дівчини там вже не було. 
Соня забігла за свій робочий стіл, намагаючись віддихатись. Коли дихання трохи прийшло в норму, тремтячими руками написала повідомлення Владу, щоб той скоріше прийшов до неї. Вже через декілька хвилин хлопець був поруч.
- Що трапилось? Знову погрози?
- Ні, я випадково почула розмову якихось чоловіків. Вони говорили про те що завтра будуть забирати якусь речовину, і що її підливають в газований напій. 
- Ти думаєш вони про “Лайт”?
- А про що ж ще. Один з них сказав, що людина, яка раніше їздила в лабораторію вирішила скуштувати “ту гидоту” і потрапила в газету до інших прізвищ. 
- Але лабораторій в місті десятки, як ми дізнаємось куди вони завтра поїдуть?