6.4.

Соня прокинулась сама в кімнаті, яку їй виділив Влад. Вона сама попрохала його залишити її на самоті, запевнивши, що не збирається робити нічого, що може їй нашкодити. Голова гуділа від постійного потоку думок. Ці розслідування смертей, погрози, зустріч з тираном колишнім - все це якось занадто.
Сніжок мирно спав поруч на ліжку. Вчора він вперто не захотів йти на свою лежанку, наче відчуваючи, що його господарці погано на душі. І його присутність дійсно трохи відволікала та заспокоювала.
Дівчина накинула на себе халат і неквапливо пішла в пошуках коханого. Його голос лунав із кухні. Він скоріше за все говорив з кимось по телефону, але на такій відстані було важко розібрати про що розмова. Софія підійшла ближче і на автоматі завмерла, почувши частину розмови. 
- Градієнко Андрій Сергійович, 1992 рік народження... Нарий на нього все, що зможеш. Дякую, на зв’язку. - говорив з кимось по телефону Влад.
- Добрий ранок. - зробивши паузу зайшла на кухню дівчина. - Ти з Максом говорив? Є якісь результати? - зробила вигляд, що нічого не чула. 
- Добрий ранок, маленька. Ні, я не з Максом говорив, дзвонили по роботі.
- Ммм... зрозуміло.
Мова йшла про її колишнього і це дуже сильно насторожувало. Що Влад замислив? Андрій - людина не проста і Соня не хотіла щоб її коханий влізав в це і наражав себе на неприємності. Але запитати на пряму означало визнати, що вона підслухала розмову по телефону. 
Час збиратись на роботу.
- Маленька, може візьмеш вихідний? Відпочинеш, зберешся з думками. Я ж бачу, що тобі ще погано. Я можу теж нікуди не їхати і побути з тобою, в кав’ярні і без мене справляться.
- Не потрібно, робота допоможе відволіктися. Тим паче, що Леонід Маркович сварив мене останнього разу і мені потрібно до вечора здати звіт. 
- Ну добре, але спочатку ти поснідаєш! А потім вже поїдемо. 
- Добре.
Дівчина не була голодною, але сперечатись з Владом було марно. Вона насилу запхала в себе сніданок і вони вирушили в центр. 
На роботі Софія відразу поринула з головою в звіт, який обіцяла доробити до кінця робочого дня. Дівчина завжди відповідально до всього ставилась і їй було дуже важко сприймати, коли її сварили за щось. Певний синдром відмінниці переслідував все її життя. Тому дівчині дуже хотілось виправитись і отримувати тільки похвалу. Коли до кінця робочого часу залишалась година, звіт вже був готовий. Соня була дуже задоволена собою, але тепер залишалось угодити керівництву.
- Ось ваш звіт, Леонід Маркович.- несміливо поклала його на стіл керівника дівчина.
- Добре, дякую.- сухо відповів той.- Ви можете вже бути вільною.
Соня почувалась якось двояко. Наче вона і зробила все як годиться, але очікуваної похвали не отримала. Її внутрішній янгол залишився голодним.  Дівчина переймалася, що Леонід Маркович вже встиг в ній розчаруватися і звіт ніяк це не виправить. Все це наклалось на попередні події і Софія була наче опущена у воду. Коли Влад зустрів її з роботи, звичайно, він це помітив. 
- Маленька, все нормально? Ти якась ще більше в собі.
- Та все нормально. Просто на роботі треба було доробити звіт. І коли я його принесла, керівник якось дуже сухо відповів. Я тепер  почуваюсь наче він вже встиг розізлитись і змінити своє ставлення до мене.
- Може він просто був зайнятий?
- Можливо, не знаю.
Після цих слів на телефон Соні прийшло повідомлення.
“Прочитав ваш звіт. Все добре, ви велика молодчинка”.
Дівчина вдоволено посміхнулась. 
- Я так розумію проблема вирішилась? - посміхнувся Влад.
- Ага, Леонід Маркович прочитав звіт і дуже ним задоволений.
- Ось бачиш, а ти переймалась.
Тепер Соня полегшено видихнула. Внутрішня відмінниця отримала бажане “відмінно”.  Робота дійсно допомогла трохи відволіктися, а похвала від керівника взагалі підняла настрій. 
Коли вони приїхали додому Влад запропонував разом приготувати вечерю. Дівчина була не проти, тим паче в неї прокинувся апетит. Хлопець взявся смажити стейки, а Соня тим часом робила овочевий салат. Софія швиденько зробила свою страву і підійшла до коханого, який майже досмажив м’ясо. Вона запустила пальці і обійняла його із-за спини, притулившись ззаду щокою. 
- Мені подобається коли ти в такому настрої.- відповів Владислав.
- Мені просто подобається готувати разом і дивитись як вправно ти працюєш з м’ясом. Прямо не можу стояти осторонь. Виглядає смачно.
- Ну скоро ми це перевіримо.
Хлопець вимкнув м’ясо і виклав на підготовані поруч тарілки. Потім різко повернувся до дівчини обличчям перехопивши ініціативу. Він вдихав її аромат, ніжно цілував в губи, проводив своїм носом по її і просто дивився їй в очі. В цих рухах не було пристрасті і жаги, а лише ніжність, турбота і підтримка. 
- Ти те, чим я не можу насититись...- прошепотів той.
Вони просто стояли якийсь час і мовчки дивились один одному в очі, але в цьому було більше слів ніж в поемі. 
- Ну добре, давай вечеряти поки м’ясо ще не холодне.- сказав Влад.
Соня залюбки приступила до трапези. М’ясо виявилось і справді дуже смачним та соковитим. Вони відкрили червоне вино і випили по келиху. 
- М’ясо неймовірне, я потребую рецепт! - жартома дівчина гримнула кулаком по столі.
- Немає ніякого особливого рецепту, просто потрібне якісне м’ясо і трохи любові. А поруч з тобою її більше ніж потрібно. 
Дівчина посміхнулась у відповідь. 
- До речі, скоро прийде кінолог займатись з собаками.
- Ой точно! Я вже і забула,- зраділа Соня. - Можна я теж подивлюсь як будуть дресирувати Сніжка? 
- Звичайно можна.