6.2.

Влад 
Ще ніколи раніше в мені не було стільки злості та ненависті. Покидьок! Тварюка! Він образив дівчину, яку я кохаю, і йому це так не зійде з рук. 
Навіть не уявляю як їй болить. Гладжу її шовковисте волосся щоб вона хоч трішки відчувала себе в безпеці. Така тендітна, ніжна моя дівчинка. Хочеться заховати її від усього світу.  По тому як Соня солодко сопить, розумію, що вона вже заснула. Не хочу тривожити її сон, тому обережно поправляю плед і виходжу з кімнати. Руки шалено чешуться від злості. Щоб виплеснути всю агресію йду в зал, саме час для тренування. Дивлюсь на боксерську грушу і уявляю пику того вордулака. Починаю бити, все більше прискорюючись. Через годину інтенсивного тренування безсило падаю на мат і лише тоді видихаю. Лише зараз відчуваю, що до мене повертається холодний розум, не затьмарений ненавистю. 
Беру в руки телефон і набираю Санька. 
- Привіт, друже!
- Привіт! Скільки літ, скільки зим. Як справи?
- Бувало краще. Слухай, мені потрібна твоя допомога.
- Чувак, які питання, ти ж знаєш я перед тобою в боргу. Що в тебе трапилось?
- Мені треба знайти одного телепня і щоб його прикрили. Не хочу розповідати все по телефону, всю можливу інформацію скину тобі на пошту.
- Домовились.
Виходжу з зали і прямую в кімнату, де заснула Соня щоб перевірити чи вона ще спить. В кімнаті її немає. Проходжусь по всьому будинку і нікого. Мені це не подобається, не можна залишати її саму в такому стані. Чую голос з подвір’я. Коли виходжу бачу дівчину з Сніжком біля саду. 
- Сніжок, сидіти! Молодець! А тепер лежати! - наказує Соня цуценяті. 
- Що ти тут робиш? На вулиці сьогодні дуже морозно для прогулянок.
- Сніжок захотів надвір, тому я вирішила його поки по дресувати. Дивись який він розумний. 
- Як ти себе почуваєш? 
- Почуваюсь так, наче якщо буду сидіти без діла, то зійду з розуму. 
- Розумію. Сніжок і справді молодчинка. Завтра до мене приїжджає кінолог до мої собак, якщо хочеш він і зі Сніжком по займається? 
- Звичайно хочу!- танцює від радості Соня.
Яка ж вона надзвичайна, така жива, емоційна. Ніколи таких як вона не зустрічав. Вона моя особиста залежність, моя слабкість, моє вино, яке хочеться випити до останньої краплі. 
Піддаючись своєму внутрішньому стану, підхвачую її на руки і несу в будинок. 
- Що ти робиш? - дзвінко сміється та.
- Не хочу щоб ти замерзла.
- А Сніжок?
- Йому пора вивчити нову команду. Сніжок, до мене!
Цуценя радісно біжить за нами, розмахуючи хвостом.
- Ось бачиш, маленька, він і справді розумник.