6.1.

- Ну а хто ж іще, сумувала за мною?- чоловік вхопив іще сильніше за руку і потягнув на себе.
- Відпусти мене, покидьку! - намагалась вирватись дівчина.
- Ми з тобою ще не договорили, люба! - дав він Соні ляпаса,- Пішли зі мною!
- Відпусти її, мразото! - вибіг на вулицю Влад.
Чоловік не встиг нічого відповісти, як Владислав заїхав йому по пиці. 
- Ми з тобою ще поговоримо, стерво! Чуєш мене?- тримаючись за ніс дав на п’яти знайомий Соні.
- Ти як, маленька? 
- Я... Я ...- схлипувала дівчина, але відповісти нічого не змогла.
Сльози градом котилися по щоках, Софію всю аж трясло, від чого підкошувались ноги. 
- Все добре, я поруч. - гладив її по волоссю Влад.- Ходімо всередину, я скажу щоб тобі зробили чай на травах. Трошки зігрієшся і заспокоїшся. 
Соня сиділа на диванчику, закутана в плед, і тремтячими руками тримала чай.  
- Ти знаєш цього чоловіка? Чого він хотів? - сидів поруч Владислав.
- Знаю.- схлипуючи відповіла дівчина.- Але давай не зараз, я тебе дуже прошу...
- Все-все, заспокойся. Я не буду тиснути на тебе, якщо захочеш, сама все розповіси.
- Дякую.
Пара поїхала додому. Там дівчина прийняла ванну і, трішки отямившись від того, що трапилось, сиділа біля каміна. Вона дивилась як бігають язики полум’я і на душі ставало спокійніше. В кімнату зайшов хлопець.
- Ти як? - поцілував її в скроню.
- Вже нормально. Дякую, що був поруч. 
- Розповіси хто це був?
- Я навіть не знаю як про це говорити, як ти віднесешся до цього...
- Маленька, кажи як є. Щоб там не було моя думка про тебе не зміниться в гіршу сторону. 
- Це був мій колишній хлопець. Ми вчились в одному університеті. Про зустрічались два роки і я завагітніла. Він не хотів цього, тому був дуже злий, кричав на мене, а після взагалі побив так, що я потрапила до лікарні і втратила дитину. Після цього я зібрала речі і поїхала до тітки в Чехію  і повернулась тільки через час коли дізналась, що він переїхав в інше місто. 
- От покидьок! Ти не зверталась в поліцію?
- Ні, я була юна і боялась про це розповідати. Тому навіть батьки не знали.
- Йди сюди, маленька,- обійняв її хлопець,- Ми ще знайдемо на нього управу. Ти ні в чому не винувата, це він шматок лайна. 
- Це ще не все... Лікарі сказали, що я не зможу більше мати дітей.- по щоках  Соні бігли сльози,- Тобі мабуть не потрібна така як я...
- Ей, ти чого? Я кохаю тебе і хочу провести з тобою ціле життя, не дивлячись ні на що!
- Кохаєш?- розгублено прошепотіла Соня.
- Так, кохаю! З того моменту як вперше зайшов в книжкову крамницю і побачив тебе! З першого погляду!
- Я теж тебе кохаю! - крізь сльози вимовила дівчина.