5.3.

В Соні затремтіли руки. Не кожен день вона отримувала записки з погрозами. Здається вони зайшли занадто далеко. Дівчина відправила фото записки Владу.
- Я зараз буду.- відповів той. 
Хлопець був на роботі тому прибув дуже швидко.
- Де ти це знайшла?
- В себе в столі, коли шукала запасну ручку. Аня сказала, що попередня працівниця тримала їх в середньому ящику столу. Ось я і полізла туди і знайшла записку.
- Може ця Аня і поклала?
- Навіть не знаю. Щось підказує мені, що це не вона. Вона дуже розумна щоб ось так явно направити подивитись в столі, щоб побачити записку. Скоріше за все вона не знала про її існування. 
- Можливо хтось бачив когось біля твого столу? Або можливо є камери?
- Я запитаю колег з сусідніх відділів, може вони когось бачили. А ось варіант з камерами відразу відпадає. По перше ніхто б не дав мені допуск до запису, а по друге всі камери направлені лише на читальний зал.
- Хмм.. камери завжди були так направлені?
- Так, в керівництва немає причин перевіряти як працюють їх працівники. Для цього достатньо звітів. А красти книги, які і так доступні, немає сенсу.
- Зрозуміло. Піди запитай можливо хтось щось бачив. А я поки перевірю твоє робоче місце, може ще щось знайду.
Дівчина пішла, а Влад тим часом почав ретельно перевіряти стіл. Нічого такого, за що можна було б зачепитись. Хлопець сів на стілець щоб трохи подумати. Аж ось він помітив якийсь клаптик біля ніжки столу. Він взяв його в руки. Це була серветка для окулярів, в кутку якої було дві літери “Л.М”.
Цим часом повернулась Соня.
- Я спитала всіх кого могла, але нікого біля мого робочого місця не бачили.
- Сонь, а ти носиш окуляри?
- Ні, а що?
- Просто я знайшов це, - вказав він на серветку,- Тут якісь літери, може ініціали. Ти не знаєш як звали жіночку яка працювала тут до тебе?
- Людмила Михайлівна чи Миколаївна, точно не знаю.
- Зрозуміло. Значить це від неї залишилось.
- Більше нічого не знайшов?
- На жаль ні. Хтось працював дуже обережно і якщо брати до уваги, що тут доволі людно, це могла бути людина з вулиці. 
- І що нам тепер робити?
- В мене тільки один надійний варіант. Ти поживеш в мене.
Соня не була готова до такого повороту. Вона завмерла і не знала що сказати.
- Не хвилюйся, маленька, це просто міра безпеки, щоб я завжди був поруч і міг тебе захистити. Тебе це ні до чого не зобов’язує. В тебе буде своя кімната з окремою ванною кімнатою і я забезпечу тебе тією кількістю особистого простору, скільки тобі буде потрібно. 
- Емм... Я навіть не знаю, що сказати. А як же Сніжок? Та і речі треба зібрати.
- Бери його з собою. В мене там велике подвір’я, буде де побігати. Сьогодні заїдемо по нього, за одно візьмеш речі на перший час, все інше заберемо потім. 
- Нууу... добре, ти мене вмовив. - несміливо відповіла дівчина.
Соня почала відкривати двері квартири, коли почула шурхіт. 
- В тебе вдома хтось є? - стривожено запитав Владислав.
- Нііі...