5.1.

Перші морози огортали місто. Соня йшла на роботу. Це був новий маршрут, не звичний для неї. Дорога до книжкової крамниці пролягала через невеликий сквер та затишні низенькі будівлі. Бібліотека ж знаходилась в центрі, тому довкола височіли багатоповерхівки, гув потік машин та блимали вивіски закладів. Кав’ярня Влада знаходилась недалеко від бібліотеки, тому вона зайшла побачитись перед роботою. Сьогодні в нього було багато справ у закладі, але він був дуже радий побачити її. 
- Доброго ранку, маленька.- ніжно поцілував у губи хлопець.
- Доброго.- розплилась в усмішці Софія.
- Вип’єш зі мною кави?
- Я б з радістю, але поспішаю на роботу. Я забігла на хвилинку тебе поцілувати.
- Ммм... Відпущу тільки після цього,- перехилив Соню так, що та майже зависла в повітрі і пристрасно поцілував.
- Мені здається на нас дивляться.- прошепотіла дівчина.
- Ну і нехай.
З гарним настроєм Софія побігла на роботу. По дорозі до свого робочого місця зустріла Катерину.
- Привіт, сьогодні без свого коханця?- саркастично сказала Катя.
- Ти хотіла сказати “хлопця”? Ні він сьогодні працює.
- Ооу то ви вже розібрались в своїх стосунках. Дуже за вас рада, - криво усміхнулась колега і демонстративно пішла геть. 
Сьогодні Соня перекрила всю можливу інформацію, але нічого цікавого не знайшла. Всі товари які залишились у списку легко могли отруювати людей. Можливо у Макса будуть якісь новини. 
Дівчина прибирала робоче місце і вже збиралась йти додому, аж раптом задзвонив телефон. Це був Влад. 
- Декілька хвилин тому говорив з Максом. Він нічого не виявив, тому на завтра треба підготувати новий продукт на перевірку. 
- Я тебе зрозуміла, - важко видихнула дівчина.
- Не засмучуйся, ми тільки почали. Ще знайдемо те, що шукаємо.
Соня вийшла з бібліотеки і її відразу вдарило холодне повітря. Зморщівши ніс вони пішла по сходах. Переступаючи останню східцю, вона почула тихе скавчання. Під високим кленом в коробці сиділо біле цуценя, яке тряслось від холоду.
- Боже маленький, хто ж тебе тут залишив?- взяла дівчина його на руки.
Цуценя притулилось всім тілом і поклало мордочку Соні в долоню. 
- Ну що ж, поїдеш зі мною.
Дівчина придбала все необхідне і разом зі своїм новим другом вони поїхали додому. Переступивши поріг, вона поставила цуценя на підлогу. 
- Знайомся, це твій новий дім.
Цуценя несміливо зробило крок, обнюхуючи все довкола. 
- Ти мабуть голодний, ходімо я тебе погодую. 
Тваринка відразу жадібно накинулась на їжу. Набивши пузьце, домашній улюбленець вмостився на кріслі і заснув. 
Соні зателефонував Влад.
- Тільки завершив свої справи і мені потрібна моральна підзарядка в твоїх обіймах, не проти якщо я заїду?
- Так, але я тут не сама.
- Емм... Я чогось не знаю?
- Приїжджай і сам все побачиш, -хіхікнула дівчина.
- Через 15 хвилин буду. 
Через деякий час пролунав дзвінок в двері. На порозі стояв схвильований хлопець.
- По тобі можна годинник звіряти.- посміхнулась Софія.
- Угу.- напружено відповів Влад.
- Щось трапилось? Ти якийсь сам не свій.
- Ти просто сказала, що не сама. Може я тобі заважаю.
Соня розсміялась. Хлопець, ще більше нічого не розуміючи, округлив очі. 
- Ходімо, я познайомлю тебе з моїм новим другом.
Вони зайшли в кімнату. Там на кріслі солодко дрімало маленьке цуценя. Побачивши цю милу картину, Влад тихо розсміявся. 
- А я вже собі такого надумав.
- І що ж ти собі надумав? - підняла брову Соня.
- Що хтось захотів вкрасти в мене таку красуню, яка до речі  обіцяла мені свої цілющі обійми. 
Руки хлопця почали ковзати по її спині. Це було саме чутливе місце. Соня тихо видихнула. Цей п’янкий аромат цього привабливого чоловіка просто зносив дах. Його руки продовжували погладжування її спину, а губи доріжкою проходились по шиї. Дівчина просто слідувала своїм відчуттям і кінчиками пальців залізла чоловіку під сорочку. По шкірі побігли мурахи і Влад власницький поцілував Соню.  А потім його руки спустились на її стегна.
- Ти зводиш мене з розуму.- прохрипів той,- Зупини мене якщо ти не хочеш цього, бо сам я не зможу.
- Я не хочу щоб ти зупинявся.
Руки і далі ковзали по тілу дівчини, звільняючи його від тенет одягу і оголюючи груди. Влад усипав їх поцілунками, погладжуванням рук і власницькими стисканнями.
- Ти сама довершеність. Твої лінії, твої форми...
Жар охоплював всю шкіру, серце прискорило свій темп. 
- Ахх... - тихо застогнала Софія.
- Ммм... яка ж ти солодка.
Звільнившись від залишків одягу вони впали на ліжко. Кінчики пальців бігали по внутрішній частині стегна, дражнячи і не переходячи до самих збуджених точок. Це доводило Соню до безумства. Стримуватись майже не було сил, вона хотіла благати бути цілком і повністю її. Влад навалився зверху не прибираючи руки і цілуючи шию. На декілька секунд вони зустрілись очима. Ох ці зелені магнетичні очі, декілька секунд достатньо щоб в них потонути.