Розділ 4.

Соня відкрила очі, на годиннику було 6:15. Поруч солодко спав Влад. На обличчі дівчини розтягнулась посмішка. В голові спливали спогади вчорашнього вечора. Влад підвіз її додому і вирішив провести дівчину до дверей квартири. Вони зайшли в ліфт і тільки-но двері зачинились, Соня накинулась на хлопця з пристрасним поцілунком. Його руки зарились в її волосся. Не відриваючись від поцілунку, вони потрапили до квартири. В квартирі була цілковита темрява, тому зробивши декілька кроків, завалились разом на підлогу. Парочка почала сміятись, але поцілунки і дотики не припинились. Одяг полетів у різні боки.
- Може ми перемістимось в ліжко?- прошепотіла Соня і показала в бік кімнати.
Влад без зайвих запитань вхопив дівчину на руки і поніс до кімнати. Він обережно поклав Соню на ліжко, а сам навалився зверху, цілуючи її шию.
- Ти впевнена, що хочеш цього? - збуджено прохрипів той.
- Та візьми ти вже мене, юначе, - хмикнула Софія.
- Ні слова більше, - посміхнувся Влад.
А далі все як в тумані. 
- Маленька, чому ти не спиш?- сонно запитав хлопець, вириваючи Соню зі спогадів. 
- Просто не спиться. 
- Йди до мене,- підтягнув до себе дівчину.
Як же тепло і солодко бути в обіймах цього чоловіка, відчувати його п’янкий запах, бути його.

На кухні стояв запах млинців та свіжо-завареної кави.
- Ммм.. що так смачно пахне?- потер очі Влад.
- Я приготувала нам сніданок: млинці з абрикосовим джемом і каву.
- Яка ти молодчинка, - сказав хлопець, обіймаючи Соню зі спини. - Які в тебе плани на сьогодні?
- Вирішила погодитись на пропозицію щодо роботи. Хочу сьогодні сходити туди подивитись що до чого  і особисто поговорити з керівництвом, а не вирішувати це питання по телефону. 
- Ну це правильно. Сходити з тобою?
- Я навіть не знаю, а як же твої плани на сьогодні?
- Сьогодні я абсолютно вільний, - прошепотів Влад, цілуючи її шию. 
- Тоді домовились, - відповіла дівчина мліючи від поцілунків хлопця.
Софія повернулась до нього обличчям і поцілувала в губи. Парубок поглибив поцілунок, запустивши руки під нічну сорочку. Від цих дотиків побігли мурахи. 
- Ми так запізнимося,- прошепотіла дівчина.
- Дай мені ще пару хвилин насолодитись тобою, - видихнув їй у губи Влад. 

Після сніданку пара  поїхала до бібліотеки. Це була найбільша і найстаріша бібліотека міста. Посередині площі височіла могутня висока будівля, вхід якої прикрашали розкішні колони. Коли вони зайшли всередину, Соня завмерла. Перед її очима була захоплююча картина. Чотири поверхи книжкових полиць, до яких йшли закручені сходи, оздоблені колони та балкони і величезні вікна під самою стелею, за рахунок яких зал був заповнений денним світлом.
- Це неймовірно!- сказала дівчина.
- Мені дуже приємно, що вас вразила наша бібліотека,- прозвучав голос за спиною.
Хлопець з дівчиною повернулись на голос. Перед ними стояв чоловік середнього зросту з сивим волоссям і вузенькими окулярами. 
- Радий бачити вас в нашому закладі, Софія. Це я вам телефонував з приводу роботи. Прийшли ознайомитись з місцем чи вже з готовою відповіддю?
- Насправді з готовою відповіддю. Я хотіла погодитись, але коли побачила з чим я буду працювати, то лише впевнилась в правильності вибору. 
- Це дуже добре. Місце  звільнилось раніше тому завтра можете приступати до праці. Бібліотека працює з 9:00, завтра я все розкажу і покажу. 
- Так відразу? - розгублено запитала дівчина,- Я думала буде якась співбесіда.
- А чого чекати? Коли я вам запропонував цю роботу то був повністю готовий вас відразу взяти. Тому, якщо бажаєте, можете освоїтись і завтра я вас чекаю до співпраці. 
Після років, проведених в книжковій крамниці, Соні було незвично знаходитись в такому надихаючому місці. 
- Ходімо оглянемося,- взяв її за руку Влад.
Дівчина тільки мовчки кивнула головою. 
Вони гуляли поміж книжкових полиць, розглядали зал. Для Софії це було новим місцем сили.