2.3.

Пройшла ще одна спокійна ніч, наповнена солодкими снами. Соня другий день поспіль не брала газету до рук. Увімкнула телевізор. Реклама снодійного, миючих засобів і нашумівшого напою “Лайт”.
- Як день бабака, нічого нового.- закотила очі дівчина і вимкнула телевізор.
Аж раптом задзвонив телефон.
- Ало, слухаю.
- Добрий день, це дочка Генадія Сергійовича. Хочу повідомити вам, що він помер,- сухо повідомила та.
- О боже, прийміть мої співчуття.
- Дякую. Сьогодні можете не йти на роботу і якщо бажаєте прийти на його похорони до центрального кладовища на 11:00.
- Так, звичайно прийду.
Геннадій Сергійович був власником книжкової крамниці, де працювала Софія. Йому було 68 років, але він не виглядав на свій вік, займався спортом і жив активне життя. Він був прикладом для наслідування для багатьох і ніяк не виглядав як чоловік, який міг так неочікувано померти.
Соня як і обіцяла приїхала на цвинтар. Людей було не багато, але воно і не дивно з цією “епідемією” смертей. Дівчина оглянулась довкола. В одному боці стояли друзі і знайомі Генадія Сергійовича, в іншому дві жінки- одна років 65, інша близько 30.  Як вона зрозуміла то були дружина і донька померлого. Погляд Соні зупинився на його доньці. Висока худорлява білявка в приталеній чорній сукні і на підборах. В одній руці вона тримала сумочку в іншій собачку. Всім своїм виразом обличчя вона давала зрозуміти, що їй байдуже на смерть батька. З вигляду вона була типічне стерво. 
В наступну хвилину погляд Соні впав на самого покійного. На цвинтарі вона почула як його знайомі говорили, що у Геннадія Сергійовича за офіційною версією стався серцевий напад. Він був блідий. Але Соня помітила ще дещо - вся шкіра була покрита синіми плямами. Такі самі були в її батька, але тоді лікарі сказали, що то була алергічна реакція не пов’язана зі смертю.І так як тато був алергіком це звучало правдоподібно, але зараз виникало питання із-за чого були ці плями. Що могло пов’язувати ці дві смерті? Можливо це було просто співпадіння але щось підказувало, що це якось пов’язано.
Вдома Соня не могла викинути ці думки з голови, тому вирішила написати Владу повідомлення.
- Привіт. Ми можемо сьогодні зустрітись?
- Привіт. Щось трапилось?
- Поки нічого серйозного, не телефонна розмова.
- Я заїду через 15 хвилин.
-Чекаю.
Коли вони зустрілися, Соня відразу розповіла про все, що побачила сьогодні на цвинтарі. 
- Ти думаєш ці дві смерті якось пов’язані? - задумливо запитав Влад.
- Я не бачила інших самогубців, але здається мені, що вони всі пов’язані.
- Тоді давай так, в мене є знайомий лікар патологоанатом, я спробую в нього щось дізнатись.
- Знайомий патологоанатом? Звучить якось дивно...
- Та не переймайся ти,- хмикнув Влад,- це просто мій однокласник.
- Добре, тоді на зв’язку.
- На зв’язку.