2.2.

Як приємно забути все, що відбувається довкола хоча б на пару годин. День був такий насичений приємними емоціями, що Соня відразу солодко заснула. 
О 7 ранку задзвонив будильник. Знайомі сірі стіни вже не здавались такими похмурими. Сьогодні дівчина не хотіла псувати собі настрій читанням імен померлих, тому відклала газету подалі і увімкнула телевізор. Реклама снодійного, миючих засобів і нашумівшого напою “Лайт”, нічого цікавого. Воно і не дивно, що Соня майже не вмикала телевізор. 
На вулиці на подив була гарна погода, тому Софія йшла неквапливо, отримуючи задоволення від кожного кроку. Крок за кроком і вона була вже біля крамнички. 
- Вибачте, ви тут працюєте?- звернувся до дівчини хлопчина років 18.
- Так, а що?
- Вам попросили доставити це.
Соня здивовано округлила очі. Перед нею був великий букет волошок. Ці польові квіти ростуть лише влітку, де він їх взяв в листопаді. Просто неймовірно, у Соні не було слів. Ще вчора вона розповідала як в її бабусі росли волошки і вона дуже любила їх аромат, особливо ввечері, і вже сьогодні вона знову торкалась ніжних пелюсток. Намилувавшись вдосталь букетом, Соня помітила записку: “ Сподіваюсь вдалося подарувати запах дитинства”. 
Боже, ну що за хлопець? Як можна бути таким ідеальним? Цікаво в чому тут підступ. Можливо він був тим хлопчиною, який підкупляв своїми подарунками і харизмою щоб затягнути дівчину в ліжко. Але Соня не хотіла про це думати, вона вже дозволила собі одягнути рожеві окуляри. До біса обережність, якщо містом гуляла смерть і не відомо хто наступний потрапить в її лапи. 
Пізніше Влад написав повідомлення, де питав дозволу провести Софію після роботи додому, але трішки довшим шляхом щоб прогулятись. На що отримав чітке “так”.
- Дякую за квіти,- сяяла дівчина,- де ти зміг їх знайти в листопаді?
- В мене є свої секретики.- посміхнувся Влад.- Краще скажи мені, ти не замерзла? Може візьмемо каву з собою?
- Тоді краще гарячий шоколад. В дитинстві тато часто брав його і ми гуляли морозними вулицями. Він розповідав мені про місця, які ми проходили і про пригоди, які його пов’язували з ними. Але рік тому його не стало,- сумно видихнула Соня.
- Мені шкода, а що з ним трапилось?
- Коли почалась ця епідемія, він був одним із перших. Ніколи серйозно не хворів, займався спортом і правильно харчувався. І в якийсь момент його просто не стало. Я і досі не розуміє як це трапилося, все це якось дивно. В місті явно щось відбувається.
Влад легенько торкнувся підборіддя Соні, змушуючи подивитись йому в очі.
- Ми це так не залишимо і дізнаємось правду.
Вони дивились один одному в очі, миттєва іскра пробігла між ними. Ідеальний момент для поцілунку, чи не так? Але ні, не так швидко. Влад обережно прибрав свою руку і вони пішли далі.
Вони вже підійшли до будинку Соні. Влад як джентельмен поцілував їй руку і побажав гарного вечора. На цьому їх зустріч і завершилась.