2.1.

Минали вихідні, а з голови не виходив вчинок Маші та спонтанне знайомство з Владом. У такому стресі вони навіть не обмінялись номерами. І можливо більше ніколи не побачаться. Залишалась остання надія, що він пам’ятає де працює Соня. 
Настав понеділок і дівчина як ніколи помчала на роботу. Сьогодні вона не могла спокійно поринути в читання, як то робила раніше. Але день добігав кінця, а нікого так і не було. Соня подумала, що напевно вона собі багато нафантазувала. З чого б це Влад знов захотів побачитись? Софія вже наводила порядок в магазині і збиралась додому коли раптом відкрились двері.
- Ми вже не працюємо, - на автоматі відповіла вона.
- Мене це якраз влаштовує.
Соня підняла погляд і побачила усміхненого Влада в дверях крамнички. Все таки прийшов.
- Раз ви вже не працюєте, то може вип’ємо кави? А то наша незвичайна зустріч так обірвалась.
- В такий вечірній час я не п’ю каву.... Але чай залюбки,- посміхнулась Соня.
Дівчина добре знала місто, адже воно було не дуже великим, але в кав’ярні куди її повів Влад була вперше. Панорамні вікна, стіни холодного сірого кольору, багато живих рослин, мінімалістичні меблі. Все це виглядало досить сучасно.
- Тут так гарно,- заявила Соня,- ніколи не чула за це місце. 
- Я відкрив цю кав’ярню нещодавно, тому вона поки не дуже популярна.
- Оу... То це твоя кав’ярня? Нічого собі.
- Ну поки нічого вражаючого. Як там доречі твоя подруга?
- Їй вже краще. Вона каже, що не розуміла нічого в той момент і була наче в тумані, а в її крові знайшли якусь речовину, але визначити її походження не вдалося.
- Хмм.. якось все це дивно.
- Можливо... а можливо і ні. Ми з нею давно не спілкувались, кожна була зайнята своїми справами, можливо вона просто зв’язалася з поганою компанією і почала щось вживати. Не знаю.- важко зітхнула Соня.
- Ми це вияснимо, не переймайся.
Ми? Цікаво навіщо йому це? 
- Давай поговоримо краще про щось більш позитивне,- продовжував хлопець,- ти любиш шоколад? Може по десертику?
- Можна.- посміхнулась Соня.
За невимушеною розмовою вечір пролетів дуже швидко і приємно. Соня дізналась, що Владу, як і їй, 26 років, що він займається боксом і живе за містом у своєму будинку. Також він розповів, що за освітою юрист, але жодного дня не працював за професією. В свою чергу вона розповіла, що в минулому професійно займалась художньою гімнастикою, але цього хотіли її батьки, тому згодом припинила. Розмов було дуже багато, говорили про все- про хоббі, про сім’ю, про друзів, просто жартували. Вони обмінялись номерами і вже збирались додому.
- Дякую тобі за приємний вечір, - сказала Соня.
- Це тобі дякую, що погодилась. Давай я тебе підвезу, я якраз на машині.
- Дякую, але я вже замовила таксі в додатку. Не переймайся.
- Ну добре. Як пані того бажає,- посміхнувся Влад.