1.2.

Соня в паніці побігла на берег річки. По дорозі швидко набрала службу МНС. Коли дівчина вже була на березі деякий час не могла поглядом знайти Машу з хлопцем, аж раптом незнайомець винирнув тримаючи дівчину і погріб до берегу. Маша наковталась води і не дихала. Колись Соня ходила на курси надання першої допомоги, тому кинулась до дівчини. Хвилина, дві хвилини і нічого. Аж раптом Марія почала кашляти і з неї вийшла вода. Коли дівчина почала дихати вже приїхали МНС і вже через хвилину Маша та закутаний в плед хлопець їхали до лікарні, Соня поїхала з ними так як хотіла впевнитись, що з ними все добре. 
Хлопця оглянули, дали сухі речі і він вже сидів з Сонею в коридорі лікарні.
- З вами все в порядку? Як себе почуваєте?- схвильовано запитала дівчина.
- Не турбуйтесь, колись ми з батьком моржували, тому для мене це як прийняти ванну.- усміхнувся одним кутиком губ хлопець.
- Це було так сміливо, коли ви кинулись рятувати мою подругу.
- Ви були не менш сміливою, коли надавали їй першу допомогу. Доречі я не встиг запитати ваше ім’я. Наше знайомство видалося трішки сумбурним я б сказав. 
- Сумбурним це м’яко кажучи.- хмикнула дівчина.- Мене звуть Софія.
- А мене Влад.
Наче коротка іскра пробігла між ними. Вони дивились один одному в очі і Соня не розуміла як до геть незнайомої людини може так тягнути. Їхню коротку мить обірвав лікар.
- Ваша подруга вже отямилась, але їй треба відпочити, тому їдьте додому. І вам хлопче раджу теж добряче відпочити.
Соня і Влад сіли в таксі і роз’їхались по домівкам. Вдома дівчина сходила в душ і без сил впала на ліжко. Насичений день видався, дякувати богу, попереду були вихідні і можна було виспатись.