Розділ 1.

Соня відкрила очі і знову побачила ті самі сірі стіни та стелю. Останнім часом все видавалось або сірим або чорним. На годиннику була 7 ранку. Дівчина накинула халат і холодним коридором почимчикувала на кухню. Цього року листопад був дуже холодним і дощовим, що не сильно навіювало позитивні емоції. Але на погоду вже давно ніхто не звертав увагу, адже протягом року місто просто вимирало. Десятки, а іноді сотні, прізвищ були надруковані на сторінках газет під графою “ПОМЕРЛІ”.  Люди різного віку, більшість з яких були абсолютно здорові, неочікувано помирали. Причини були не відомі. Наче Аїд викошував половину міста. І ніхто не знав, хто буде наступним...
Соня була не з тих, хто звик опускати руки. Незважаючи на все, що відбувалось довкола, вона ходила на роботу і просто намагалась жити старим життям. Софія працювала в книжковій крамниці, яка знаходилась в 20 хвилинах ходьби від її дому. Невеличке приміщення з ледь помітною вивіскою, але досить атмосферне і привітне всередині. Люди ходили в крамничку доволі не часто, а ті хто й відвідували, жили поруч і були похилого віку. Дівчина дуже любила це місце. Саме тут, наче зупинявся час, можна було поринути в різноманітні сюжети книг і забутись від страшної реальності. 
Сьогодні, як і завжди, Соня йшла по тому самому маршруту до роботи. Вона ходила завжди пішки і завжди заходила по дорозі в супермаркет щоб взяти перекус на роботу. Сьогодні вона зупинилась біля стелажу з яблуневими чипсами. По дорозі на касу наткнулась на цілий стелаж, де стояв напій “Лайт”. Цей напій кислотно зеленого кольору змітали з прилавків за лічені хвилини. Виробник заявляв, що “Лайт” містить всі групи вітамінів та мінералів й має освіжаючий смак. Як послухати, то свята вода прямо.
- Взагалі не розумію як цю гидоту всі так п’ють,-подумала Соня.- Мені вистачає його кольору щоб не хотіти скуштувати навіть.
Чи то люди були жертвами маркетингу чи то й справді була чудо вода, але пили “Лайт” майже всі. Хоч і людей в місті ставало дедалі менше, але продажі цього напою тільки зростали.

Придбавши свій перекус, вона направлялася на роботу. Шлях простягався через невеликий сквер. Давно опавше листя вже встигло під мерзнути, від чого трохи хрустіло під ногами. В спину теплим вечорам вже дихала сувора холодна зима. 
На роботі дівчина, як завжди, поринула в читання. За сьогодні було лише пару чоловік, тому треба було якось згаяти час. 
Соня читала і з кожною сторінкою все далі поринала в сюжет.

“Насолода спалювати
Дивитись, як вогонь поглинає речі, як воші чорніють і змінюються — особлива насолода. В кулаках — мідний наконечник брандспойта; величезний пітон випльовує отруйний гас; кров бухкає у скронях, а руки, що перетворюють на попіл подерті сторінки історії, здаються руками дивовижного музики, який диригує симфонію полум’я й горіння. Символічний шолом з цифрою 451 низько насунений на чоло; очі палають жовтогарячим вогнем при думці, що буде далі. Він натискає на запальник-і дім ніби підстрибує в жадібному пломені, що забарвлює вечірнє небо в червоне, жовте й чорне. Він сягнисто ступає крізь рій вогненних світляків. Йому нестерпно хочеться, як колись, у дитинстві, сунути в вогонь паличку з льодяником саме тоді, коли книжки, змахуючи, наче голуби, крилами-сторінками, вмирають на ґанку й на лужку перед будинком, злітають іскристими вихорами, а чорний від кіптюги вітер жене їх геть.... “              
@Рей Бредбері “451 градус по Фагенгейту”
- Дівчинооо.. ви чуєте? Я вас до вас вже втретє звертаюсь.- вирвало Соню з полону книги.
Вона підняла очі і побачила перед собою хлопця. Високий статний шатен з неймовірно гарними, майже гіпнотичними, зеленими очима. 
- Ой, вибачте... Я трішки зачиталась і вас не помітила, - розгублено затараторила Соня.
- Нічого страшного, - посміхнувся хлопець. - Пробийте мені ці книги будь ласка. 
- “Сто років самотності”, “В пошуках втраченого часу”, “ Червоне і чорне”, а в нашого красунчика досить непоганий смак- подумала дівчина, пробиваючи книги.
- Дякую, гарного вечора, - посміхнувся кутиком рота незнайомець.
- І вам..
Хлопець пішов, а дівчина так і стояла зачаровано. З одного боку звичайний хлопець, нічого такого, але ця енергетика збивала з ніг. 
До самого кінця робочого дня людей більше не було.