Збори.

Елжбета відкприла очі , це був ранок , як здалося на перший погляд. Тітка Зоряна та Марина перевдягли дівчину у нічну сорочку. Їй було легче. Хоча тяжкість на дущі все що лишалася , разом із головним болем. Елжбета майже не пам'ятала того що було на похороні. Окрім окремих виразних моментів. Але і того висточало , і вкрай кортало серце. Дівчина не могла не плакати , не думати , проте дія ліків вже не було. Думки почали свої мандри. Але вона в сутінках відчула присутність декого. 

Дівчина підняла свої очі та подивилася на крісло що стояло навпроти. Темрява , що почала накривати кімнату , не давала їй побачити хто там сидить. Так як тітка поїхала до Львова , а Марина поїхала навідати Ігоря , вона була майже сама. Проте біла я сніг сорочка , яка сяяла як на янголі , видавала в собі Францішка.

- Коханий... Францішек то ти?- запитала сонно дівчина.

- Та.... то есть я!- відповів хлопець зі свого місця.

- Що ти там робиш? Йди...

Але Елжбета сама спробувала встати з ліжка. Хоча не дуже вийшло , і ледве не впала з ліжка, вона привстала на ліктях , з рештою встала. Францішек проте не рухався , і продовживав сідіти на кріслі. Дівчина спробувала ідти ,  з рештою то їй вдалося , але дуже тяжко. Ноги відмовлялися слухатися. Голова кружилася. Але дівчина подолала шлях до Францішка , та впала на підлогу біля його ніг зачипившись руками за його штані. Хлопець підвівся , та підняв на руки слабку дівчину , промовив :

- Я не той цо буце до тего... Лягай спач!!! Кінец вже буце.... 

Дівчина без сил склала руки на грудях. Францішек підійшов до неї , взявши дівчину на руки.Він поклав дівчину на ліжко . Елжбета помітила що сорочка просякнута кровью. Та й сам хлопец якось змінився. Дівчина тихо промовила :

- Францішек чому ти увесь в крові? Що сталося ? Ти із кимось бився?

- Джіщай то не есть вартего... спач кохані!!!

Із цими словами Францішек розтворився в повітрі , а Елжбета тільки що змогла прокричати в пустій кімнаті :

- Францішек повернись! Де ти? Де ти?!!!!- але то було марно.

Хлопець розченився в повітрі. Елжбета задихала тяжко , та просто розридалася. Від горя та самотності. Тяжкість від розуміння того що коєлося , було на справді.

                                                                               *****

Ігор таки вийшов на подвіря. Після розмови з Янушем то було корисно , особливо тому що Марина дзвонила .  Чоловік все більше думав про неї. Це не було просто почуття подяки , Ігор відчував що він таки закохався в Марину. Такого він не відчував навіть у часи  коли був школярем.  Спочатку вона його спасла , і миле обличчя виплило в той момент йому було боляче. Вона була поряд тоді коли він відкрив очі після коми. Проводжала його з лікарні , та боялася того що він назавжди поїдить.

А тепер вона знову знайшла його. Чоловік не знав як , проте вона просто подзвонила , і сказала приїде , щоб він вийшов. Так Ігор і зробив. Він вийшов на подвірря .  Взявши сигарету він закурив. Він сумнівався що цього вечора приїде. Проте радів тому , що все ж таки міг вийти на свіже повітря. Чоловік посміхнувся сам собі , але тут із-за дерева що росло неподолік жіночий смешок , а потім  голос Марини промовив :

- Привіт! Чому посміхаешся? Настрій файний маєш?

Чоловік смикнувся від випадковості моменту  але росміявся та промовив:

- Марина , то ти ?- виричивши очі на дівчину від подиву.

Дівчина розміялася та вийшла із-за дерева і сазала :

- Я , а ти чекав когось ще тут?

- Ні ... але час не спокійний! А ти ночами ходиш... - видохнувши промовив чоловік.

- А ти турбуєшся? - посміхаючись повільно підійшла дівчина , майже впритул до Ігоря.

- Так... Я був ранений... Твоя тітка , та й взагалі... - та Ігор замовк , не маючи що відповісти далі.

Але не встиг договорити , як Марина зовсім близько підкралася та поцілувала чоловіка в губи. Ігорю здалося , що його обдало жаром як від вогнища. Чоловік притис дівчину близько до себе , та відповів на поцілунок. В цьому поцілунку зайшлося все , та пішло все погане що було на дущі. Здалося що час застиг на місці. Грукнула брама і голос Януша сколихнув обох як землетрус:

- Я тобі дав номер Ігоря що би ти йому задзвонила.... А ти вже лижишся із ним на моєму подвіррі! Як це розуміти?

Ігор відійшов від дівчини на крок , та промовив :

- Друже розумієш , то я тут трішки розслабився ....

Та побачив за спиною у Януша із темряви вийшов Ян , і Ігор подивився на дівчину та розгублено почервоніла , і сказав твердо :

- Певно мені треба поговорити із цими хлопцями... Ти не ображешся?

Дівчина ще більше почервоніла , проте Януш підняв руку перебивая Марину , і сказав :

- Я думаю Марині теж варто з нами поговорити... тим паче це її дуже стосуєтся! Вона Дашкевич....

- Я із роду Дашкевич....- тихо вставила дівчина.

- Що? - здивовано запитав Януш.

- Я сказала що я із роду Дашкевич. Проте тільки частково , моя мама...

- Годі! - перебив її Януш , та видохнувши продовжив .- Я думаю тобі варто з нами поговорити! Проходьте до маєтку!- Януш подивився на Ігоря та м'яко додав.- У двох... будь-ласка...!

Марина потисла плечима  та стала поряд із Ігорем , взявши його за руку , Януш відкрив двері  , і вони всі разом зайшли до будинку. В будинку було знову все темно. Януш виругався , та швидко увімкнув світло. Стало видно все як вдень , Ігор повів дівчину до кухні . Хлопці за ними. Нарешті вони розсілися.

Януш відкашлявсь , та хмуро дивлячись на вколо  промовив :

- Що ж... Хтось розарив склеп клана Дашкевич... Ти Марина про це знаєш! - поліцейський подивився на неї , і вона тихо кивнула ,  а хлопець продовжував .-  Зробив це Андрій Дашкевич... Це дядько Марини та Елжбети! Проте він вже поніс покарання...

Всі мовчки дивилися на Януша , а Марина зблідла , але уважно виричилася на нього :

- Проте не це так важливо для нас , як те що його вбили. Біля нього знайшли холодну зброю. Дуже коштовну , старовинну зброю. Я думаю це зробив наш знайомий , і коханний твоєї сестри , це був Францішек Вишневецький!