Траурні дні.

Захід сонця Францішек зустрів біля склепу сім'ї Дашкевич. Дивні думки приходили до голови хлопця цього вечора. Як у житті все було дивно , і здавалося що все повторюєтся. Знову Дашкевич. Перша була Марта  , за нею Мар'яна котрих він кохав всією душею. І має захищати , що би то йомуне коштувало. Понад усе він їх любив. Бо вони так схожі були одна на одну. А не що давно з'явилася Елжбета. І тут почалася війна у самому собі , у голові самого Францішка. 

Першою жертвою цієї війни став Борис. Він вбив Яніну , вдарив ножем хлопця , бурлака , але достойного чоловіка який хотів виправити своє становище. І лють наповнила середину , душу , та тіло Францішка. Він просто знищив Бориса. Він відірвав йому голову. З рештою він довгий час шкодував , про те що він зробив. Ба , більше він хотів поїхати потягом пані Нінель , поїхати геть , поїхати у вічність. Та виявилося що Мар'яна жива. Довгий час він думав що її немає. Він намагався бути поряд Елжбети , але приглядати, і за Мар'яною. 

То було тяжко для нього. Але коли він вбив Бориса , він відчув , що рештки Марти , волають про допомогу. І він прийшов на це саме місце , та побачив що склеп пустий , а рештки хтось забрав. Кістки стогнали , Францішек це відчував. Він просто повернувся до маєтку Андрохович , в те місце де ховали зброю , він взяв саблю. Та пішов за покликом кісток. Кістки його коханої волали про помсту. І він розрубав голову Андрію Дашкевичу. Не тому що він розарив могилу своєї сім'ї , ні , а тому що Марта того хотіла.

А тепер він сидів біля відкритого склепа , і тримав на руках рештки його коханої Марти. І його білосніжна сорочка знову була вся забруднена кровью. Постали сутінки. Ці всі думки , про кохану , про вбивства , про біль  , вони його дуже засмучували. І сльози самі по собі почали капати на цей кошик. Хлопець давно забув коли в остатній раз плакав. Та то йму було на краще. За ціми горястями , не помітив як , але він заслаб.  Тепер він хотів підвестися на ноги , але ледве то зміг зробити , та майже впав схопившись за вугол склепу.

Але таки знайшов сили , та взявши кошек , спустився в склеп. Ліхтарь йому не потрібен був , він бачив в темряві так як в день. Він йшов крізь вузький коридор , та переступав через відкриті труни , до першої , і самої старої. Він знайшов саме її труну. Колись це була рожева труна. Дуже гарна. Тепер нелешилося і сліда. Вона була темною . Францішек доки дійшов до того місця , увесь час ридав.  Він згадав що так і не був на похованні у Марти. Але тепер мав надати саме їй спокій.  Він переклав кістки із кошика в труну. Одну за іншою, обережно. А потім закривши труну , ледве всунув туди де вона була.

Францішек падаючи , вийшов зі склепа. Встав на ноги. Подивився на відкриті двері , махнув рукою і двері зачинилися , а тяжкі бронзові ручки впали до низу. Десь почулося іржання коня. У вечірній темряві з'явився кінь. Почав гребсти землю капитом. Хлопець з тяжкіст'ю заліз на коня , та склонившись над вухом вірного друга прошиптав :

- До маєтку Андрохович  проша....! Пшеєчелю...

Кінь став дибки , та поніс господаря , крізь дерева , до вказаного місця. Швидко як вітер. Він пройшов би з ним і пекло якщо треба було би. Вірний друг , який пройшов з ним всі жахіття війни , і не полишав Францішка і після смерті. Єдиний хто в нього лишився.

                                                                                *****

Елжбеті вкололи заспокійливе. Вона більше не відчувала душевного болю. Вона не відчувала нічого , та й не дуже сильно розуміла що із нею було. До неї входили якісь люди. Вони співчували. Дівчина тільки кивала час від часу. Тільки сльози час від часу катилися по щоці. Вона була як у сні. Світло було білим. І тільки обличчя рідних час від часу виринали із білого світла.  З одного боку від неї тітка Зоряна , а з іншого боку Марина. Її кудись підняли та повели , підтримуючі під руки. 

Недалеко від неї було видно Катафалк. Ноги заслабли , вона зачала падати , та тітка з Мариною її підтримали , та допомогли сісти в машину. Машина їхала чітко за атафалком. Але то Ежбеті було байдуже. Дівчині здавалося що вони пливли кудись. Завідневся костел. Машини зупинилися. Ті самі ласкаві руки її рідних , допомогли їй вийти з машини. Зайти до костелу. Дівчина знайомим жестом перехристилася , та спробувала стати на одне коліно , та ледве не впала , але Марина підтримала сестру  , допомогла сісти на лаву.

Труна була закрита , але люди приходили , клали квіти , хтось сідав на лаву , а хтось розвертався йшов геть . Так само як у сні вийшов священник , старий священник , отец Міхал. Він правивив месу поховальну. Було все як завжди. Ось і причастя. Хтось вийшов зі своїх місць на пречастя. Та старий священник причастив тільки Зоряну , Марину , та Елжбету які сиділи поряд. Четверо хлопців взяли труну. Зачали виносити з костелу. Все було як у страшному сні.

Елжбета не зроуміла як опинилася на Лісному кладовищі. Двоє чоловіків вже чекали біля склепу Дашкевич.  Дверцята склепіння були відчинені , та один з них непоспішаючи підійшов до Зоряни  , та дуже тихо промовив :

- Прошу пані пробачення , та перед тим як ми розпочнемо... Я маю вам дещо сказати...!

- Це зараз вартує того? Чи може почекати до того моменту як ми поховаємо сестру? - зло запитала Зоряна.

- Ні це не може чекати...  Ви розумієте , склеп був запечатаний , але коли ми відкрили двері , то всі труни були пусті , і перевернуті....

- І навіть Марта?- запитала Елжбета ледве рухаючи язиком.

- Хто , прошу вас?- тихо запитав гробовщик.

Зоряна зробила знак рукою , видохнула , та промовила :

- Моя племінниця хоче знати , чи перша , сама перша труна , вона в самому кінці склепа стоїть , та труна ціла?

- Так , прошу пані! Вона єдина ціла... Та ми викликали поліцію , це така справа у нас вперше , тому поховання треба відкласти... як поліція дасть дозвіл , ми закінчемо...

Та далі вже Елжбета не чула що коїлось на вкруги. Спершу вона завила , та закричала , що мала сили. Зачала ридати. Викручивалася як вуж. В решті -решт вона впала на землю , та втратила свідомість. Вона чула гучні серени. Бачила поліцейських , у формі , та Януша який як завжди курив , та спілкувався з гробовщиками. Ще дівчина бачила обличчя Марини та Зоряни , які намагалися привести дівчину до тями. Останне перед тим як провалитися у прірву пітьми , вона почула як зачинілися дверцята склепа.