Пошук.

Елжбета із сумом дивилася у вікно , де хмари цього дня, закрили собою сонце. І можливо що зовсім скоро піде дощ. Із такою погодою (особливо на тлі останніх подій) настрій не міг бути хорошим.

Був ранок, а дівчина була вдягнена, і готова вийти. Хоча і мандрівка ця не мала бути приємною. Як подумала Елжбета , в гості до поліціантів , із таких гостей можна і не вийти. Але як було зазначено "Вона поки що є свідком".  Лякало це прискипливе "поки що".

Здавалося що її звинувачують у нападі на (погань з великої дороги) чоловіка значно сильнішого за неї. Це якась маячня. Дівчина видохнула. Ще дратувало що її кузина Марина , спасла цього чоловіка. Більше того, побігла з ранку до нього у лікарню. Турботлива. Це дратувало.

Як би вона тільки знала. Ця мерзота зазіхнув на саме головне в її житті: цноту. Він та його вилупки друзі. А тепер до того її викликають що би вона свідчила , та до того ще її в чомусь звинувачують. Вона це відчуває. 

Зібравшись із силами, Елжбета розвернулась . Взяла парасолю , та пройшовши крізь коридор, покрокувала до виходу, сильно стукнувши дверима. Її наповнювало обурення та образа. Навіть свіже повітря , не мало сили винести , все що малося погане. Раніше допомогало. Нині , вже ні.

                                        *****

Ігор лежав на спині, і вже не так боліли рани. Принаймі це йлму здавалося. Він намагався згадати всі обставини вчорашнього вечора. Пам'ятав лишень , голос Бориса , та гостру біль. Пам'ятав як стало погано. І як він впав. Пам'ятав красиву дівчину, яка тримала його голову на колінах яка тихо казала : "Потерпи... Все буде добре... Швидка вже їде! " А далі пітьма. А мандрівка Львовом... лише сном.

Цього разу чергова медична сестра вколола чоловікові щось цікаве. Щось нове, те що прописав черговий анастезіолог. Як вона сказала , від того він засне, а біль мене. Біль дійсно минула. Та Ігор не заснув , бо виспався , а все стало радістно. А світло  в палаті стало рожевим.

Ба більше, ввижалися блакитні (як очі пані Нінель) слони , які пили воду із струмка який тік з самих Карпат, крізь стіну в палаті , та стікав на підлогу. Ігор рогетнув , розміявся , та чхнув. О забава , блакитний слон.

Двері відчинилися та зайшла медична сестра. Із носом клоуна , та волоссям як у африканки. Ігор знову розміявся. Та взяв себе в руки , і подивився на сестру із дурковатою посмішкою.

-Я зайшла тількино за тим щоб запитати вас чи болить у вас поранення... Та бачу що ні! Але не захоплюйтеся! Ці ліки дозволено вам приймати лише три дні! Сьогодні другий...

-Оол сестра... Я все розумію! Тільки от ... Ха ха... Слона , слона не бийте! Він тепер червоний... Ха.. червоний...

-Звичайно... Гм... Але є ще дещо! До вас відвідувачка! Здається вона вас спасла! Ця красуня вчора добивалася до вас , але ви були без свідомості , і її не пустили. Хочете її бачити?

-Ну як що... Ха ха... Якщо вона така ж гарна як блакитний слон... То звісно кличте!

Медична сестра вийшла , а за хвилину двері знову відчинилися , і на порозі з'явилася дівчина, худенька , із рожевим волоссям. Та сама рятевниця.

                                        ****

Януш сидів та гортав сторінки уголовної справи . Чоловік насуплено розмірковував над тим що сталося. Чоловіка поранили, а його спасла дівчина яка його не знає. Молода. Дуже молода. А єдина зачіпка це її сестра , яка начеб-то його знає.

Чоловікові дуже пощастило, потерпілий прокинувся. Януш , спершу допитає цю дівчину , а далі завітає в лікарню до нього. Хоча би дізнається хто він , звідки, всі дані, та можливо версії. А далі він почне думати, хто ж нападник?

Пролунав стук , двері відчинилися, і в кабінет зазирнула дівчина, дуже красива.

-Добрий день!- привіталася дівчина.

-Добрий! Заходьте.... сідайте...

-Дякую... Я Елжбета Косинська! Ви просили зайти засвідчити? Ось я...

-Та.. Ліза... Ви знаєте потерпілого?- і Януш протягнув дівчині фото раненого Ігоря.

Дівчина взяла в руки фото , та зблідла. Але взяла себе в руки , протягнувши фото чоловіку та відповіла:

-Знаю... Але не близько!

-При яких обставинах ви познайомилися?

-Він та двоє його знайомих... Вони.. гм..

-Що вони?- тиснув Януш .

-Вони напали на мене...і намагалися зґвалтувати! Я вирвалася... І побігла до дому! Це сталося в тому самому дворику! Де я живу... Де ...

І дівчина замовкла. Януш кивнув та запитав :

-Це єдиний раз коли ви його бачили?

-Ні... Двічі.. він приходив один раз , десь за місяць після нападу , вибачатися, але мій хлопець його вигнав! І вчора, а далі... Ви знаєте!

Із цими словами Елжбета замовкла , а Януш запитав:

-Який хлопець? Як звати?

-Францішек Вишневецький. Це все. Я можу бути вільна?

-Думаю так... Ми допитаємо потерпілого.... Але я думаю після того... Нам прийдеться допитати вашого хлопця , на кшталт причетності до нападу.... Зараз Ліза можете йти , але якщо у нас виникнуть питання , ми вас викличемо! Добре?

-Та звісно... До побачення! - із цими словами дівчина встала з місця та пішла. Вона швидко відкрила двері , та гучно гримнула ними. А Януш відкинувся , та задумався про те що і дівчина, і Францішек обидва до цього причетні. І він (Януш) це доведе.

                                        ****

-Як ти себе почуваєш?- досить дивно запитала Марина, вдивляючись в Ігоря. Він здавався веселим , але блідим і виснаженим одночасно. 

Якісь трубки сторчали із рук чоловіка , а дихав він вже сам то кисневої маски не було. Але чоловік був голим , окрім ковдри яка накривала його зверху.

-Нуууу обережно зіронька.... Слона зачепиш... Ха ха... Як почуваю себе? Ну певно трішки краще...

-Слона?- дівчина посміхнулася та запитала, - Тобі щось вкололи так?

-Ага... Щось веселе... Ха..ха .

Ігор почав гучно сміятися, а дівчина теж почала хіхихати , та він все одно здався їй досить привабливим. Та як брати до уваги події що сталися.

-Добре... - цнотливо промовила Марина   ,- Певно мені час...