Шлях до одуження.

Марина відкрила свої зелені очі. Вона відчувала дуже велику слабкість. Дівчина підняла руки , які пронизла гостра біль , яка відлунням відбилася в стогоні. Вона не дуже розуміла що відбувається , а головне , де вона є. Вона повернулася на спину , та слабкими руками спробувала зняти з себе ковдру.

Дівчинка подивилася на вкруги , і з силою здогадалася що вона в кімнаті у своєї кузини , Елжбети. Але як вона опинилася тут , і чому вона лежить , чому руки перев'язані , а мала вона таку слабкість що описати не мала можливості. Вона подивилася на вкруги , і місце здалося їй знайомим.

-Мама!- що мала сили закричала Марина на всю кімнату.

Із гурькутом відкрилися двері , і в кімнату ввалилтся : Зоряна , Елжбета , та Яніна. Перелякана Зоряна вилічилася на даньку та істирично запитала:

-Що? Що ся стало? Що із тобою?

-Чому я тут? -запитала дівчина , хмуро , і з нотами образи. -Я не можу зрозуміти... Що із моїми руками? Чому я така слабка?

-Люба... А ти не пам'ятаєш?-здивовано запитала Зоряна.

-Не... Ба більше маю запитань... Що ся робиться?

-А ти як себе почуваєш?-вже ввернула Елжбета , ніби із полегшенням.

-Слабка.. але роздратована! Що відбувається? - вже ледве чтрумуючи сльози волала Марина.

-Кохані , тшеба відпочивати.... Лягай... Час є! 

Із цими словами Яніна кудись вийшла з кімнати. Елжбета посміхнулася , та зраділо сіла на крісло яке стояло поряд. Зоряна ж тяжко дихаючи , розривілась , та вибігла.

-Може хоча би ти пояснеш мені , що відбувається?- запитала Марина , Елжбету , яка сиділа  майже на впроти.

-Дівчинка моя , а що ти пам'ятаєш останне?

-Як я повернулася до дому... І те що...

Марина засмучено торкнулася волосся , подивившись на сестру , запитала :

-Я що правда сива?

-Правда... Але ми це виправимо , як захочеш..

-Хочу звісно... 

-Тоді добре...

                                       ****

Ігор сидів та курив , запиваючи дим , кавою. Кава давала бодьорість , а цигарки посилювали цей ефект. Як колись алкоголь . Та тепер лишилося лише це. Та чоловік розумів що і цигорок він позбутися. Але з часом. Він радів тому що може змінюватися. Він позбувався поганих звичок , і поганих рис він також позбудиться. Принаймі він так думав.

Найтяжче було перші два дні. Ігоря тіліпало , озноб , і не переборете бажання випити. Та він це пережив. Синець також (майже ) пройшов. Він навів повний порядок в ковалерці. А ночами було тихо. Було відчуття , що це не Ігор жив там , а хтось інший.

Він перестав боятися дивитися сусідам в очі.  Ба більше , він почав посміхатися при зустрічі. Бо не було приведу соромиться. Він не пив , не підіймав ґвалт , не кричав. Навіть роботу знайшов. 

Робота була така собі. Вантажник. Але гроші він мав. Чесно зароблені. Зрештою Ігор пішов шляхом на виправлення. І це чоловіка дуже радовало . Окрім деяких аспектів. Була верагідність того (сумнівно) що він знайде щось краще.

По перше це ті хлопці , яких , чоловік вваж своїми друзями. Але з того вечора , коли Ігор отримав свого сінця , чоловік не чого не чув. Це і добре , і пагано. Добре тому що "друзі" його не турбували. Погано тому що Ігор не знав що від них чекати. Тиша то не дуже добре.

Другий аспект це те що Ігор так і не розмовляв із (Елжбетою) Лізою. Ні слова. С того часу він навіть не намагався зістрітися із нею. Перша перепона це був Вішневецький. Не то що би чоловік боявся його , але вважав що краще йому , не бачитися із тим хлопцем.

Другою , і найголовніше , це подвійний сором. Один раз він осороми себе , піднявши руку на дівчину , а другий раз , це коли він не наполіг , і не підбіг того вечора до дівчини. Він осоромив себе.

Дзвінок мобільного вивел Ігоря із думок,  що закрили його від навколишнього світу. Чоловік натиснув на кнопку відповіді :

-Привет , братан , узнал? 

-Да... Что ты хочешь?

-Есть базар братан... Срочно... За пивом я тебе всё расскажу...!

                                           ****

Марина дивилася на себе в лустерко. Тепер вона (більше, а ніж за годину до того) собі подобалась. А головне дівчині подобалося її (нове) волосся. Елжбета допомогла їй його пофарбувати. Воно було рожеве. Вона трішки схудла. Але щічки почали червоніти.

Дівчинка посміхнулася собі. Це вже на багато краще. Вона перевела погляд на свої руки. Бенти які ще годину тому були білими , за цей час в деяких місцях стали червоними від крові. А ще зап'ястя дуже боліли. 

Як розповіла Елжбета , вона розірвала матузку , яка зтискала її руки. Але так не мало бути. Вона не могла того зробити. На то у Марини не було сили. Але рани вказували на те  що вона це зробила. Далі ще дивніше.

Марина відкрила вікно  та втікла. Правда, бляха? Із четвертого поверху? Та дівчина дещо пам'ятала. Якийсь хлопець , із чорнимис волоссям , передав її із рук в руки , її родичам. І її сестра його знала. Дівчинка знала єдине : той хлопець причетний до її зникнення.

Та попри це Елжбета мовчала. Про нього а не слова. Окрім одного питання :

-Дівчинка моя , а ти знаєш... Еммм Францішка Вишневецького?

-Кого?-здивовано запитала Марина.

-Нуууу того хто тебе привіз... Ти пам'ятаєш? Знаєш?

-Не , а маю?

-Правда файно вийшло?- запитала Елжбета ,звертаючи увагу дівчини , на зачіску, перевівши тему , в більш безпечне русло.

Та то дало свій плід , в уяві Марини , і вона почала думати. По перше хто він взагалі є? Яке відношення має до того (другого) зникнення дівчини? І звідки її кузина його знає? 

Та Елжбета , його не просто знала , він їй подобався , ба більше , вона в нього закохана. А як так , то вона із ним мала спілкування , деякий час.

Марина мала дізнатися більше. І для себе вона зробила висновок , що почне дізнаватися , а саме у Елжбети. Марина ногою (бо руками вона не могла майже ворошити) відкрила двері ванної кімнати , і напривалася до їх кімнати.

-Елжбета... Де ти є?

-Я тут? Чому кричиш?

-Ти його знаєш!- константувала Марина , і хмуро виричелася на сестру. А та не дивлячись  на неї , робила вигляд що зайнята мобільним.