Рітуал-кінец гри.

Оксана нервово курила цигарку , жадібно вдихаючи гіркий дим. Вона робила дуже великі затяжки , та надто маленькі перерви між ними , що вже не отримувала задоволення від куріння , а лише викликала головокружіння. 

Дівчина курила , та дивилася на два вікна  на другому поверсі, у маєтку де жила її покійна подруга, в яких горіло світло. Час від часу вона дивилася на екран мобільно щоб дізнатися котра зараз година. 22:10.

Вона кляла сама себе , за те що повірила Янушу ( який безпомилково вважався у місті неначе як маньяком) в усе що чоловік їй розповів , ба навіть в те що в нього сталося. Починаючи від смерті його з Матеєм матері , про одержимість Матея . Про те що розповів (начебто) йому Ян.

Але зараз коли вона стояла на впроти будинку Ліки , курила , і не бачила в назначену годину Яна , вже не була певна в тому що Янушу треба було вірити. Але чим більше часу минало , тим більше Оксана переконувалася що Януш є маньяком.

-"Та не чого страшного..."- казала сама собі дівчина ,- " Ще двадцять хвилин , і вона розвернеться до чоловіка дупою , та побіжіть як найшвидше звідси. А там будь що буде."

Вона обернулася через плече , та подивилася на Януша , який сидів в своїй дев'ятці та задумливо дивився на вікна маєтку. Оксана зачала сама себе корити за те що телефон лишила на сидінні в машині. Вже б мала можливість втекти.

Докуривши до фільтра , дівчина кинула опалок в сніг , та ще і розтовкла його , носком чобота. Десь вдалині почувся шурхіт , за хвилину почулося тяжке дихання , а ще за хвилину Оксана побачила Яна який біг з усіх сил що мав до того місця де стояла дівчина.

Він добіг до дівчини та схилившись , притискаючи руки до колін , часто-часто дихаючи намагався вирівняти дихання. Він був червоний від морозу , та спітнілий. А ще дівчині здалося , блідий , не здоровий якийсь.

-Привіт Яне... Я думала ти не прийдеш... я думала що мені доведеться...- та Оксана не встигла закінчити фразу , як грімнули двері машини і вийшов.

 Януш який сухо запитав у відповідь:

-Що саме тобі доведеться?- ківком голови вітаючи Яна, запитав Януш у дівчини.

-Тікати Януш , тікати. Я спершу повірила , але коли Ян зачав спізнюватися...

-Годі..- сказав на цей раз Ян , звертаючись до Оксани , але відчутно шарпаючи , і Януша за рукав, - Цієї ночі у нас багато роботи. А ви знову сретеся.

-Бо вона шльондра , братику, ти що не бачиш?

-Що ти сказав? -ображено запитала Оксана та зробила крок до Януша.

-Годі , я сказав !- чітко, і трохи грубо сказав Ян , та став поміж друзями.

Януш підняв руки до гори , даючи знак того , що не буде сперечатися . З рештою у нього була своя правда. І вона давала йому сили.

Хлопець повернувся до Януша , та з полаючим обличчям , запитав :

-Ти взяв службове посвідчення?

-Так братику як і домовлялися. - дістаючи із кішені кошоль , із гербом Національної Поліції на ліцевій частині.

-Добре , тоді йди до них в маєток , постукай в двері. Вийде певно батько Ліки. Він на вряд тебе знає. Скажі що відкрилися нові обставини смерті їхньої доньки.

-Я думала що...

-Що ти думала шльондра тупа?- громко спитав Януш , а Оксана розвернулося та демонстративно пішла до машини сіла та гримнула дверима.-Продовжуй братику... А коли це скінчиться... Я цю блядь вбью до біса...

-Януш...-з укіром промовив Ян видихнувши носом.

-Так добре... Але провчу точно , так щоб запам'яталося..

-Добре. Але без крові... Добре?

-Яне в нас часу забракне..

-Короче... Коли опинишся у Ліки в кімнаті , у неї є стінна шафа.. там на підлозі ковралін , в правому кутку шафи , під ковраліном є тайник. Там багато старих книжок. І всякого роду приладів для магії. Тобі потрібно дістати книгу під назвою "Деманологія". Полистай... Знайди розділ про індійських богів та демонів. Там є демон під назвою "Шива". Прочитавши занатуй все сюди , - та із цими словами Ян протягнув записник та ручку Янушу, чоловік взяв , а Ян запитав.- Справишся?

-Ще пак. А ти що?

-Я з Оксаною чакатиму тебе в машині... Йди вже , поки вони не сплять. - Ян подивився на спуну Януша, і вже тихо промовив,- Хай Бог береже...

Та Януш не дослухавши , розвинувся та пішов у напрямок новозбудованого маєтку. Він підійшов до самих дверей. Постукав . Потім ще раз. Двері відчинилися. Світло з дому осяєло все на вкруги , і поліціант зник за зачининими дверима.

-Ви певні що це допоможе у розлідуванні?- сумно запитав Андрій Миколайович ведучи Януша до кімнати Ліки. - Ботого дня... поліція все перевірила... там нечого не має такого...

-Так... певно що вони не знайшли... ми допитали нових свідків... і маємо перевірити , пане Андрій... це її?

Запитав Януш у здивованого чоловіка. Той кивком підтвердив та відчинив двері. Януш зайшов до кімнати. Єдине що він чув у себе в голові це свої думки : "Нарешті..." які повторювалися раз за разом , ехом. 

                                      ****

А сутність що жила в тілі Матея зачала рухатися. Спочатку повільно , а потім долучилося і гірчання яке в нормальній людині викликає відразу та страх. 

Сутність напружила м'язи , та розірвала матузку вздовш всього тіла Матея. Розмахуючи пазурами , сутність стрибнула та сіла на вприсядок. Вона хрустнула м'язами , та озирнулася на вкруги.

На шум прибіг батько Януша та Матея. Сутність загорчало спочатку пригнувши в улюблений куточок під стелею , а звідти стрибнула на батька , піднявши його в повітря та відкинувши його в сторону. На шляху вдаришися о стіну , чоловік впав на підлогу , та тяжко-тяжко задихав.

А сутність тим часом стрибнула на підвіконні , загорчало злобно  , та стрибнуло у вікно розбивши його вщент. Сутність запригала з дерева на дерево вище, і швидше , на скільки могла в сторону маєтку Андрухович. Сутність стала стрибати із дерева на дерево , а сніг падав від ваги та навантаження.

Демон здавалося , радів тому що вийшов на свободу. Воно раділо , та підвивало час від часу . Не приховуючи своїх почуттів , та звириного походження. Матея там більше не було.