Зустріч.

Ян прокинувся від неприємного сну. Колись забутий сон , але на новий лад. Ян знаходився у вирії ( ба навіть  туману) дивного диму. На цей раз дивного голосу не було. И невідома істота не чіплялася. 

Але ця істота стояла поряд. У цій куряві , хлопець роздивився жіночу постать , та руки були бліді , і татуюваннями(у індуському стилі) яскраво червоними , майже кольору крові. Але руки мали великі кігті. Істота то з'являлася у куряві , то знову пропадала.  Вона манила до себе , зазиваючі його до себе. Почувся глибокий голос , як би із середини хлопця :

-"Яне... йди до мене... йди... я все ще чекаю на тебе..."

Та курява змінила свій колір. Поступово курява диму із білого , пертворилася на сіру . Істота загарчала. Рикнула від безсилля. Воно почало наближатися до хлопця. За мить курява стала червоною як кров , і він за мить побачив обличчя потворт із великою пащою , повною гострих зубів.

Ян прокинувся майже миттєво , як побачив та роздивився істоту , піт тік по обличчю , а дихання надто  прискорилося. Ян  сів на ліжку , та полегшено видохнув. Це був лише сон. Хлопець ледве встав із ліжка , та не твердо стоячі на ногах , підійшов до вікна.

Все на вкруги було вкрите свіжим , білим снігом. Яскраво світило сонце , та відбивало свої промені на поверхні снігу. Дивлячись на цей сніг хлопець неспішно заспокоївся, та збагнув що це все був сон. Як Ян хотів би щоб це було так. 

                                         *****

Він обдумав свої подальші дії. По-перше поїхати до месцевого архіву , щоб почитати згадки про співпрацю між Андрухович, і учередителів польської школи. Дивні смерті на початку двадцятого століття. 

Так зробивши собі план на цей день , хлопець впихнув в себе яєчню , запив це кавою , чмокновнувши Полін в щоку , яка ба навіть не відволіклася від телефону , вибіг на вулицю поскокавши в сторону пшестанку.

Ян обрав для своєї мандри саме трамвай , а маршрут пролягав власне старим містом. Старовинні кам'яниці в яких ще до перших совєтів , далекі часи , коли там жили заможні шляхтичі . Костели , які набули з часом сучасних барв , були напитані подихом минулого. Та подекуди фабричні споруди які дихали болем тих збіднілих робітників , які в них працювали.

-Яне , друже , це ти? - почувся над вухом зраділий чоловічий голос , який трішки хрипів , чи то від морозу , чи то від кількості викурених цигарок.

Хлопець обернувся в ту сторону звідки йшов звук голосу , та побачив усміхненого , ба навіть зраділого Януша. Серце Яна впало кудись вниз , здавалося завмерло , та почало свій рух дуже швидко.

-Нам треба поговорити... -із цими словами рука Януша впала на плече Яна , і легенько стиснуло його.

-Привіт... - ледве зміг вимовити хлопець , та злякано запитав , - Це є дуже важливим на зараз?

-Ну певно  що так... З огляду на певні події... - задумливо , та якось дружелюбно , відповів чоловік.- Вийдемо разом на наступній зупинці. Та поговоримо. Я думаю нам є що обговорити...

Пролунав гучномовець , і Януш під руку із Яном випали на зупинці , а двері за ними зачинилися . Трамвай рушив далі , а Ян із жалем проводив поглядом трамвай який набравши швидкість зник , залишивши хлопців на пустому пшестанку.

-Ти чого такий зляканий?- зацікавлено запитав , подивившись на Яна , хлопець дістав цигарку , та закурив.

-Це те що сталось... Ну ти знаєш.

-Не знаю. Ба може , і дізнаюсь, як розповісиш що із тобою... ?- трішки змарніло запитав Януш , випустивши з рота , чергове кільце диму та пари.

-Знаєш... Матей розповів... Лінчковський... - на одному диханні видав Ян , та запнувся одразу подивившись на Януша.

-Тсс , ти що хворий... Тихише...- збентежено промовив чолов'яга , та вже пошибки промовив ,- Це була помилка... Але це було для Ліки , та твого спокою... Але бачу це не принесло тобі спокою. Власне, Матею також. 

-А тобі принесло?- тихо запитав Ян , і чоловік зачервонів , та кинув недаполок в урну що стояла поряд.

-Мені байдуже , тим паче на вбивць... Але мій брат...

-Знаю , Матей став багато пити... Оксана заходила , та розповідала , що твій брат майже не буває тверезим.- знаву перебивши Януша , хлопець запнувся, чекаючі на якийсь неадекватний випад з боку чоловіка.

Та Януш запнувся , зблід , та сів на лавку. А Ян так і залишився стояти поряд.

-Як би то тільки пив... Але це не все...

-А що ще?

-Розумієш...-Януш сором'язливо посміхнувся , та почав розповідати ,- Я маю , м'яко кажучи , славу жорстокої людини , в Тарсевечі , та й в районі власне загалом. Бійки , попойки , та сварки ... Ну призводили власне приклад тобі і Лінчковський... Гм... 

-Так знаю...

-Малий , може ти врешті решт вислухаєш? Не тому що боїшся мене , а мені треба виговарюватся... А просто тому що це є дуже дивно... І тому що ти був хорошим другом Матею...

-А чому був?- почервонівши запитав Ян.

-Так друг...Загалом це не важливо... Власне на цей час...Добре... Матей почав мене лякати..

                                    *****

Матей почав мене лякати. Це почалося тоді коли ти утік від нього та Оксани. Він прийшов до дому дуже п'яний. Багато блював. Розмахував руками.

Я не знайшов нечого іншого , як засунути хлопця під холодну воду. Та це не дуже допомогло. Я до ранку не міг добитися від нього що ж , власне , сталось. Матей сказав що ти нас кинув , що септо ти нас здаси , і все пропало.

Але ти просто зник. Це перший раз коли я тебе бачу , вперше за останні місяці. Я вклав ( як немовля) Матея у ліжко , накривши його ковдрою.

Та це було тільки початок. Він нібито заснув. Але не пройшло, і п'яти хвилин , як він закричав:

-Ні, ні , йди геть шльондра... Геть пішла я сказав. Вбью зараза.. ГЕТЬ ПІШЛА , КУРВАААА....

Він так почав кричати , що я прибіг до нього. Він крутився з боку в бік , кричав. Махав руками. Я не знав що в нього є стільки сили. Та я гадаю , що це не були його сили. Чи то верніше сказати, що ті сили, були не тільки його. З рештою у той день ( та не тільки) довелося його прив'язати до ліжка.