Стара Відьма.

Літній час за звичаєм у бібліотеці. Або у компанії тих хто міг вислухати ( байкі не цікаві) дивні розповіді хлопця. Старенький комп'ютер не тягнув нових ігор , тому він використовував його тільки для переглядання інтернет шпальт ( які регулярно проглядав , кожного дня все частіше) або для того щоб завітати на одну із соц мереж , де проводив вільний час. В якийсь спекотний день він рідко виходив на вулицю. 

У серпні він зазвичай читав , і не хотів йти до хлопців , які кликали його , все рідше з кожним роком. Единим хто навідував його була Ліка. Подруга. Вона довго сиділа на ліжку поряд , і вони мовчки дивилися один на одного. 

Ян більшу частину літа провів у ліжку. Він тяжко захворів. Йому було погано. Ба дуже погано. Ну по перше він заслаб. Ян те що міг так тільки заходити до вбиральні , чи прийняти ванну. Він хитався із сторони в сторону як п'яний , та падав на ту саму канапу та довго ще тяжко дихав.

А після четвертої години температура тіла підвищувалась до позначки 38 градусів , і не спадала до ранку наступного дня. Не один лікар не міг сказати що із хлопцем є не так.

-Ма , я ж не помру? - одного разу запитав Ян у матері , із червоним від температури обличчям.

Мама Яна була високою жінкою , вже вік якої перевалив за сорок. Стрижка коротка . Очі зелені.

Звали її Полін. Знана у лікарських колах , як майстер своєї справи. Хірургічне відділення , було частиною її життя. Другою частиною був її син Ян.

Полін дуже занепакоєно подивилася на Яна , та запитала :

-Кохані , а чому ти повинен помирати?- серйозно запитала жінка.

Але хлопець не відповів. Та й зрештою Полін і так бачила що Ян має рацію. Він міг і померти. Хлопець схуд , день від дня. Все більше лежав. Зранку він був блідий як простиня , а над вечір горів від високої температури.

Сама Полін своїм раціональним розумом не могла дійти до того що ж із її сином таке коїться. Лікарі не могли сказати що то за хвороба така , а зрештою сама Полін перестала шукати причини тієї хвороби.

Але не перестала шукати інструментів що би могли зупинити те що коїлось із її Яном.

По перше як виявляється що ліки що приймав хлопець не допомагають. Як і жарознижуючі.

Яну становилось тільки гірше. Та й він проводив ще більше часу у своїй кімнаті , дивлячись якийсь фільм , та не дуже намагаючись вийти із дому , хоча погода просто кликала провести час на лавці , чи подихати свіжим повітрям.

Полін також турбувала Ліка. Вони замикалася в кімнаті , та подовгу проводили час в двох , і жінка час від часу намагалася зайти до кімнати , наче випадково. Проте двері були замкнені , і нечого такого наче ( секс , ось що турбувало жінку) не відбувалося.

По друге Ліка була завжди одягнута відверто , та в усе чорне. Чорний лак на нігтях , чорне волосся , та стрілки ( можливо і лінзи також) теж були чорні. Музика , яка лунала в навушниках у дівчині , була як то кажуть , тяжкою. І завжди надто  гучно.

Проте  не хто не допомогав . У цілому Тарсевечі . А до Львова вони так і не поїхали , бо Ян вважав то не доцільним. Як тут не чого не знайшли , то і у Львові не знайдуть . Як і всі не міг допомогти і батько. Полін та Андрій продовжували жити окремо. Ба більше , вони розлучилися. Здебільшого то було рішення Полін , а Андрій просто підписав всі опери які від нього вимагали.

Коли дзвонив Ян , Андрій здебільшого слухав що йому говорив син. Та сам нечого зробити не міг.

Знайомі Полін порадили звернутися до відьми. Яка  жила наче  у Коломиї. Так казали одні. Інщі казали що стара , наче померла , але все одно допомогає хворим. Але не це турбувало Полін. Як вона лікарка , із університетською освітою могла навіть думати щоб вести сина до якоїсь там бабці Аделін.

                                       *****

Зрештою Ян погодився поїхати до Аделін. Не зайвим було б сказати що його то не хто не умовляв. Коли Полін йому запропонувала він просто пристав до того і на тому крапка.

У другій годині ночі все було готово. Дуже пізно , чи дуже рано. Вони поїхали , незважаючи на те що це була ніч , а де могла бути стара знали лише умовно. Дорога була пуста , і водій якого вона винемала , доволі швидко довіз їх до місця. 

Найняла таксі , яке коштовало не дешево. О другій тридцять вони сіли до машини таксі. На гарізонті вони бачили гори що дуже швидко наближалися до них. Проїхали Тарсевич , Львів був також пустим і вони його пронзали своєю автівкою  на скрізь. На пів четверту ранку машина таксі в"їхала в Івано-Франківську область. А ще за сорок хвилин Ян із матерью  були вже біля старої гуцульської кам'яниці . В якій із каменю і було лише димовідвід старої печі. Все інше складалось із дерева чи різбряних панелей .

 Ворота до маєтку були відчинені. Як і двері в хату також. На подвір'ї гуляв вітер. Було тихо і пусто. В хаті  світла не було. Сердце Полін забилося швидше. А потім завмерло , та здалося на мить , впало кудись вниз.

Таксист присвістнув , затиснувши цигарку в зубах , промовив :

-Пані , вона мертва... я ж казав... поїхали до Львова , у нас є кому показати вашого хлопця! Не хвилюйтеся!

Жінка видохнула. Десь в глубині душі , вона розуміла що чоловік має рацію. Але не дуже хотіла визнавати свою не правату. Принаймі в середині себе.

-Так... поїхали до Львова! -засмучено промовила Полін , протягнула руку до ручки двері.

Але завмерла , звідки в тиху ніч , налетів вітер , і казалося що з самих гір пролунав , глибокий жіночий голос :

-Їдь до дому донечко... мені все зрозуміло! Я вас чекатиму... За три дні..а тепер йдіть... 

Ян так нечого і не знав про то. Він мирно спав в машині таксі. Він спав. Без снів. А Полін нечого не розповіла. Та й те що сталося пізніше. Вона сіла швидко в салон , та досить годосно промовила водієві :

-Їдьмо!

Водій потис плечима та завів двигун , і машина поїхала. Сонечко зачало підійматися над горами. Легкий вітерець піднявся . Полін все не як не могла заспокоєтися через свої невдачі. Та ще це голос. Здавалося що Полін збожеволіла. О Боже , на це було схоже на то.