Ладан , збудження , і сором.

                                 Частина перша.

Все що пам'ятав Ян із того сну , це запах ладану. Цей запах не з чим не можна було сплутати. Він пам'ятав його ще із тих часів коли він із батьком ходив до церкви , на Великдень , батько брав велику сумку , в яку набирав багато запашних пасок , які потім святили у церкві. Але запах цей йшов з усіх сторін . Здавалось що він наповнював його із середини.

А ще було відчуття того що хлопець літав , у якійсь ( що то було, Ян не міг сказати навіть зараз) куряві , повній кімнаті диму. Він не бачив не чого окрім диму. Білого кольору. Кудлатий Дим який був повсюди. Але запах Яну подобовся.

-Ян де ти? - почувся глибокий жиночій голос.

Голос йшов з переду та над вухом.

-Ян я тут... Я тебе не відпущу...

Чиїсь руки обняли Яна за шию. Він побачив жиночій руки які торкались його груди , та живіт.

На руках ( як би зараз сказали) мались татуювання охрою. Багато на руках ліній та крапок. Долоні обіймали міцно його живіт. Та за мить одна рука проникла поміж його ніг , та схопила за його чоловіче приладдя , яке само зійшло до долонь того не баченого створіння.

Все що коїлось подобалось Яну. Та він нечого не міг зробити. Ба навіть більше , і слова вимовити.

-Запам'ятай це... Ти мій... Я тебе не віддам не кому...

Та почувся сміх. Сміх що заповнював всю кімнату де знаходився хлопець.

Він різко прокинувся від сну. Дихав дуже тяжко. Та відчував хтиве збудження. Хлопець притиснув обидві руки до свого члена щоб якось зняти збудження. Що навіть почало виходити в нього.

Він сів на ліжку намагаючись зрозуміти що це таке йому наснилося. Ян випрямив своє дихання майже до нормального. Здавалось і збудження минуло.

У сусідній кімнаті почувся гучний кашель та стогін чоловіче бормотіння та знов кашель. То був дідусь Яна. 

Та за мить , не встиг Ян наповнети себе жалем за дідуся , який був тяжко хворим , як кімнату наповнив сухий та глибокий голос:

-Ян ти мій...

А стара шафа яка стояла за спиною у хлопця тикнулась , та здавалось смикнулась на нього.

                                      ***

Життя Яна не було надто цікавим. А подекуди (для зірок які не звертають уваги на землян) було надто нудним. Його захоплювання було вивчання книг , і читав їх хлопець з великою швидкостью. Гроші витрачав на художню літературу , те що подобалося всім , поряд із підручниками. Але спілкування він мав із неформалами.   Здебільшого він носив довге волосся , тяжке взуття, а осередком його спілкування були як еммо із готами , та зовсім не до місця та часу панки які пили та курили всюди де з'являлись. Це дуже турбувало його батьків.

Була в Яна і подруга. Вони були друзями , але не більше. Так вона йому подоболась , але в неї були інші. Багато інших. Він ба навіть вчився. Але його цікавила тільки хімія та історія. Інші предмети Яна не цікавили. Ні не тому що було не цікаво, хоча і це також. Ба навіть просто то що обрали для нього ( як вважав хлопець) було не його.

Так би і йшло його життя як би не кілька не приємних речей.

По перше його батьки вирішили пожити окремо. Не то що Ян вважав це не доцільним , ні , просто не приємно. Зійшлись на тому що йому треба пожити подалі від батька , із матерью у її батьків.

Так і це сталось. Не хто не запитував про це, та що стало причиною цього. Але і так все було зрозуміло. Справа йшла до розлучення , а так як Ян був не повнолітній то його не хто і не почув би хотів він того чи ні.

І от йому довелося оселитися у кімнаті із старим ліжком , поряд із яким стояла та сама рожева шафа із величезним дзеркалом на дверцятах. Шафа колись належала його прабабусі Олені.

Дідусь та бабуся його використовували у своїх цілях. Шафа була старою , уся в тріщинах , а зверху на ній були складені старі валізи набиті різним мотлохом.

Коли Ян осилився у цій кімнаті бабуся виділила йому поличку у цій шафі. Шафа була не звичайною ( у спадок від предків) ба більше , дивною. Здавалося там хтось жив. Шафи мають свої секрети.

Дивна шафа була велика , і туди легко міг залісти здоровий чоловік. Проте все починалося тоді коли сідало сонце. Шафа відчинялася , стучала речами в середині , а в ночі , шепот лунав як із старого колодця. 

Одного разу хлопець розповів  про дивну шафу матері. Звісно що вона не повірила йому. "Ти божевільний..."- кричала вона. Та раптово двері смикнулися , та відчинилися , та з такою силою що дзеркало затремтіло.

Останнім часом цей аспект турбував Яна дуже сильно. Ба навіть лякав до нестями. Той аспкт що йму не вірили , вів хлопця до зневіри батькам. Він схуд. Обличчя блідим , та схожим на маску. А кожної ночі двері відчинялися , і голос турбував Яна своїм покликом  , під який  він засинав.А з ранку його він вставав невиспанний , і втомленний.

                                     *****

І ось того ранку після ночі ( Ян був би не проти щоб побачити це ще раз) тих мареннь прокинувся хлопець дуже млявим. Лежав Ян здавалось увесь день. Їв та лежав . І так майже увесь день.

Близько третьої години дня , до  Яна прийшла бабуся Адріана.

-Кохані йди на кухню , там тшеба розібрати старий холодильник , - спираючись о раму дверей промовила бабця.

Ян видахнув , та поставив ноги на підлогу.

-Ба то що ви попрохали робити тераз є найголовнішим? - раздротовано запитав Ян дивлячись на Адріана.

-Та , якщо я тебе попрохала.... - холодно відповіла Адріана та пішла у сусідню кімнату , де дідусь кашляв безупинно.

За дві години , липневого дня , холодильник в розібраному стані , опинився на смітнику. М'язи які не звикли до праці боліли нещадно , а волоси стали мокрими від поту.

Хлопець пройшов у ванну та плиснув холодної води собі на обличчя. Видохнув. Сердце стукало нещадно. Тиша постала повна. Здавалося повітря натягнулося як струна. Втома накрила хлопця з головою.

Ян пройшов до себе в кімнату , та впав в речах яких був на ліжко. Заснув. Прокинувся. І так декілько разів.  Двері шафи відчинилися. Кімнату заповнив бридкий запах розкладання , чогось мертвого.